ТРАНЬЙО
Мій пане, ганить вас тепер не час,
Кохання лайкою не проженеш.
Як сталось так, лишається одно:
Redime te captum, quam queas minimo[3].
ЛЮЧЕНЦО
Спасибі, хлопче. Славно ти почав,
Кажи ж і далі, потішай мене.
Твоя порада, бачу, не дурна.
ТРАНЬЙО
Ви не спускали з дівчини очей,
Тож, мабуть, не розчули усього.
ЛЮЧЕНЦО
О так, я тільки й бачив те лице.
Яка краса! Колись була така
Хіба лиш Агєнорова дочка:
Сам Зевс схилився до її колін,
Коли на крітський берег вийшов він.
ТРАНЬЙО
І більш нічого? Й вам не впало в очі,
Як розходилась тут її сестра?
Так лаялась, що аж лящало в вухах.
ЛЮЧЕНЦО
Я бачив лиш губів коралі й чув
Лиш пахощі від подихів її.
Усе було в ній любе та святе.
ТРАНЬЙО
Ні, треба конче цей дурман розвіять.
Прокиньтесь, пане. Любите її —
То треба думать, як її здобути.
Сестра її така сварлива й клята,
Що батько заміж випхати її
Жадає, а тому кохану вашу,
Мов соколицю в клітці, він замкнув,
Щоб їй не докучали женихи.
ЛЮЧЕНЦО
Який же він жорстокий батько, Траньйо!
Та ти казав — він нібито шукає
Учителів для неї дуже вмілих?
ТРАНЬЙО
Так, я казав — і вже придумав, пане!
ЛЮЧЕНЦО
Я, Траньйо, теж.
ТРАНЬЙО
І я ладен закластись,
Що в нас обох одна й та сама думка.
ЛЮЧЕНЦО
Кажи свою.
ТРАНЬЙО
Ви будете учитель
І найметеся дівчину навчать.
Оце ваш задум.
ЛЮЧЕНЦО
Так. Чи вдасться він?
ТРАНЬЙО
Не вдасться, бо тоді хто ж буде вами?
Хто буде жити в Падуї за сина
Вінченцо з Пізи, і держати дім,
І вчитися, і друзів пригощати,
І земляків навідувать своїх?
ЛЮЧЕНЦО
Ну, годі, годі. Я вже все збагнув.
Адже нас тут іще ніхто не знає
Й не зможе розрізнити, хто з нас пан,
А хто слуга. Тому зробімо так:
Ти, Траньйо, будеш паном замість мене,
І дім держатимеш, і слуг, мов я,
А я зроблюсь кимсь іншим: флорентійцем,
Чи неаполітанцем, чи пізанцем
Простого роду. Не барімось, Траньйо,
Перевдягаймось. Ось мій капелюх
І плащ. Бйонделло буде твій слуга,
Та спершу треба вмовити його,
Щоб він мовчав.
ТРАНЬЙО
Так, ваша правда, треба.
Міняються одягом.
Коли у вас таке бажання, пане,
А я в усьому вам коритись маю,
Бо тато ваш, прощаючись, велів:
«Слугуй же вірно синові». (Щоправда,
Він, мабуть, інше на увазі мав), —
То що ж, нехай побуду я Люченцо,
Бо дуже я люблю того Люченцо.
ЛЮЧЕНЦО
Побудь, бо той Люченцо закохався,
А я рабом побуду, щоб скорить
Ту дівчину, чиє лице зненацька
Мій зір вразило й узяло в полон.
Входить Бйонделло.
А, ось він! Де це ти, поганцю, був?
БЙОНДЕЛЛО
Де я був? Ні, ви скажіть, де це ви були! Хазяїне, чи мій товариш Траньйо вкрав ваше убрання, чи ви вкрали його вбрання, а чи ви один одного обікрали? Скажіть, будьте ласкаві, в чому річ?
ЛЮЧЕНЦО
Іди сюди. Не час тепер для жартів,
Отож поводься, як годиться, й слухай.
Ось Траньйо, щоб мене порятувать,
Одежею зі мною помінявся,
Бо я, сюди прибувши, посваривсь
Тут із одним і вбив його в двобої.
Тепер слугуй йому, немов мені,
А я світ за очі тікати мушу.
Ти зрозумів?
БЙОНДЕЛЛО
Я, пане? Ані крихти.
ЛЮЧЕНЦО
Забудь, що Траньйо звуть його. Ти чуєш?
Тепер Люченцо він.
БЙОНДЕЛЛО
Ото щасливий!
Якби й мені таке добро припало!
ТРАНЬЙО
Ну, а я б собі, їй-богу, ще одного побажав:
Щоб Люченцо таки справді Баптістину меншу
взяв.
Та гляди — не ради мене, для хазяїна твого
Обережний будь на людях і слівцем не зрадь
його.
Як зі мною наодинці — мене Траньйо називай,
Між людьми десь — я Люченцо, твій хазяїн,
пам’ятай!
ЛЮЧЕНЦО
Ходімо, Траньйо.
Іще одне зробити маєш ти:
До неї теж посвататись. Навіщо?
Будь певен: так потрібно, й не розпитуй.
Виходять.
Глядачі на балконі розмовляють.
ЛОРД
Мій пане, ви куняєте? Вам нудно?
ПРОЙД (пробуркавшись)
Та ні, їй-богу, я дивлюся. Ловка вистава, нічого не скажеш. А довго ще вона йтиме?
Паж
Тільки почалась, мій пане.
ПРОЙД
Штукенція на славу, мадамо жінко, тільки вже скоріше б кінчалась!
Дивляться далі.
Входять Петруччо і його слуга Грумйо.
ПЕТРУЧЧО
З Верони я до Падуї приїхав