нас ще стільки всього чекає...
----------------------------------------
полинового відтінку завись
повисла як завіса міжсезоння,
і я вже і не там, не тут,
по-літньому з коротким рукавом,
але вже мерзнуть плечі,
я по-осінньому продумую свій день,
щоб ця завись
не стала ніби камінь спотикання
тому, що треба там і тут,
та бажано вже зараз,
і цілком;
настільки очевидно –
світло
від ліхтаря, з вуаллю від дощу
мій смуток видає за страх
залишитися тут, урватися,
зітліти з зеленню листа
на мокрій гілці;
Ну що ж )
нехай все ж не з нуля,
з довільного числа,
почнем, продовжимо,
адже
ми теж у чомусь
тільки відображення
капризних беззлобливих хмар
у дощовій калюжі;
і без збентеження,
візьмуся струсити
трохи здригнуті плечі –
комусь потрібно бути сильним, -
і нехай, хоч
петлями скрипучи,
б'ють крилами мене
відчинені для когось двері.
---------------------------------------
потрібно тут і зараз,
відчутно й зримо, -
вставши навшпиньки, небо обійняти,
прямо зараз, щоби зірки над нами,
щоб чудове знов і знов
миготіло варіаціями,
щоб тіло із душею жили в світі,
поволі сперечаючись про незначне,
а загалом, йшли однією дорогою,
під дощем й під сонцем однаково
осяйно й життєрадісно.
потрібно тут і зараз,
клубочок – що веде до рідного,
потрібно все прорахувати, і забути ці дурниці,
потрібно в плед загорнути найкрихкіше,
порожні обойми не заряджати - а викинути,
потрібно стіни розмалювати,
або відразу не зводити, повітря впустити.
потрібно, -
щоб тонка нитка прошила нас
нерозривно і любляче,
свій контрастний стібок
провівши по краю кожного,
не цураючись вигинів та нестиковок;
потрібно тут і зараз,
а не десь там – і потім…
Але до «потім» ми звідси йдемо, з цієї миті,
тут народжуючи тектонічний зсув.
------------------------------------------
не потрібно пояснень!
я вірю в те, що дієш – як мислиш,
а мислиш виходячи з почуттів,
з позатілесних відчуттів, і отже –
чиниш вірно, перед собою не лицемірство,
являючи як на чистім блюді
себе під небесами,
а тому…
Не треба всім пояснень.
Так багато слів, і навіть висловів,
а хочеться ковзнути поміж смислами,
пройтися краєчком Оккама бритви,
мало не порізавши палець, але утримавши
баланс і утримавшись від надмірностей.
Поміж рядків Румі на фарсі
зцідити вдасться краплю осяянь,
вона пропалить чорний морок,
і чим шайтан не жартує, можливо навіть,
я зможу
якимось дивом,
- вбрання приміривши
свіжості вечірньої,
втомившись від висадки кущів
чудово квітнучих троянд,
знань самої себе,
прополювання грядок,
і далі все за списком (…)
я…
навчусь кохати
і почуття надміри маю, (ах!)
а тому – вже не потрібно нікому пояснень…
----------------------------------------
завжди в моєму серці
запилена завись над дорогою в степу,
і сліди, надруковані на дорозі, -
пройдений шлях залишається з тобою,
незалежно від результату;
завжди в моєму серці
вогонь над свічкою,
б'ється метеликом -
безтурботний та вразливий,
але нескінченно відважний,
коли він горить!
завжди в моєму серці
все, що одного разу впало на землю –
з теплим дощем,
з небесним вогнем,
з мантрою люблячих губ, -
навіть якщо впало небо на землю –
я не визнаю у цьому кінець часів;
завжди в моєму серці
зіркове липневе світло
і кінцева мета –
найвищий ступінь любові та довіри.
-------------------------------------------
ти сильніший, ніж думаєш,
знай,
і відсівай
зерна від полови
твердою рукою,
і зумій відрізняти
озерну гладь
від небес, що дивляться як у дзеркало
вниз, до кружляння голів
та бажання злитися;
- Зауваж, тих,