У наш час окремі групи західного суспільства публічно засудили расизм, однак багато (ба навіть більшість!) мешканців Заходу і далі в приватному колі або підсвідомо дотримуються расистських пояснень. У Японії та багатьох інших країнах такі пояснення досі без будь-яких церемоній виносяться на загал. Коли мова заходить про аборигенів Австралії, навіть освічені білі американці, європейці та австралійці погоджуються, що в них є щось примітивне. Ясна річ, вони виглядають інакше, ніж білі. Багато із живих нащадків цих аборигенів, переживши добу європейської колонізації, досі не можуть знайти собі місця в економіці білого австралійського суспільства.
Ось як виглядає нібито неспростовна аргументація на користь примітивності аборигенів Австралії: якщо білі прибульці до Австралії лише за одне сторіччя після колонізації материка зуміли створити там письменну, індустріалізовану, політично централізовану державу, що спиралася на використання металевого знаряддя та виробництво харчу, то аборигени, населяючи його впродовж попередніх 40 тис. років, жили весь цей час племенами мис- ливців-збирачів і не спромоглися навіть на винайдення металургії. Ці два почергові експерименти з людського розвитку відбувалися в тому самому довкіллі, тож єдиною змінною в них були люди, які займали це довкілля. Які ще потрібні докази, аби остаточно утвердитися на думці, що відмінності між суспільствами аборигенів Австралії та європейців зумовлені різницею між людьми, які їх створили?
Заперечити проти такого расистського пояснення можна не лише на тій підставі, що воно огидне, а й через його хибність. Поки що немає надійних доказів існування різниці між народами за кмітливістю, яка б відповідала технологічним відмінностям між ними. Мало того, невдовзі я поясню, чому вважаю, що сучасні народи «кам’яної доби» в середньому, мабуть, кмітливіші або принаймні не менш кмітливі, ніж індустріалізовані народи. Ба більше, у п’ятнадцятому розділі ми побачимо, що, хоч як це парадоксально, білі прибульці до Австралії не заслуговують на похвалу, яку їм зазвичай висловлюють за створення письменного індустріалізованого суспільства з іншими чеснотами, які я перелічував вище. Крім того, чимало народів, які донедавна користувалися відсталими технологіями, як-от аборигени Австралії та ново- ґвінейці, запросто опановують індустріальні технології, тільки-но отримують до них доступ.
Когнітивні психологи спрямували чимало зусиль на пошук відмінностей за інтелектом (зокрема 1Q) між народами різного географічного походження, які тепер мешкають в одній країні. Зокрема, багато американських психологів упродовж десятиріч намагалися продемонструвати, що чорні американці африканського походження від народження менш кмітливі, ніж білі американці європейського походження. Однак нам добре відомо, що народи, яких порівнювали в ході досліджень, жили в різних соціальних середовищах і мали різні шанси на отримання освіти. Цей факт удвічі ускладнює перевірку гіпотези про зв’язок між інтелектуальними та технологічними відмінностями. По-перше, навіть у дорослому віці наші когнітивні здібності перебувають під сильним впливом соціального середовища, в якому ми провели дитинство, і цей вплив не дає змоги розпізнати будь-який вплив попередніх генетичних відмінностей. По-друге, тести розумових здібностей (той-таки 1Q) здебільшого вимірюють засвоєний культурний багаж, а не чисту природжену кмітливість. Через ці безсумнівні впливи раннього середовища та засвоєного знання на результати тесту IQ зусилля психологів переконливо підтвердити декларовану генетичну неповноцінність небілих народів поки що йдуть намарне.
Моя позиція в цій суперечці витікає із тридцятитрьохрічного досвіду роботи із новоґвінейцями всередині їхніх уцілілих суспільств. Із самісінького початку роботи з ними вони вразили мене тим, що в середньому були кмітливішими, меткішими і красномовнішими та більше цікавилися оточенням і людьми, ніж пересічні європейці або американці. В деяких завданнях, які можна резонно вважати відображенням окремих аспектів функціонування мозку, як-от спроможність сформувати в голові карту незнайомої місцевості, вони значно тямущіші, ніж жителі Заходу. Звісно, новоґвінейці здебільшого гірше виконують завдання, до яких жителів Заходу готували з дитинства, а їх ні. Тому коли неграмотний новоґвінеєць із віддаленого села відвідує місто, для жителя Заходу він виглядає дурнем. Із іншого боку, я постійно відчував, яким дурнем я виглядав перед новоґвінейцями, коли просувався із ними лісовими нетрями, проявляючи свою недотепність у найдрібніших справах (як-от не збиватися із лісової стежини або створювати укриття в лісі), до яких новоґвінейців готували з дитинства, а мене — ні.