Підпливши до скелі і прив’язавши човен, козак якнайзручніше вмостився в ньому, зняв з пояса кисет, дістав люльку і набив її тютюном. Потім дістав кругле скельце і направив його на люльку — тютюн одразу ж задимився, і козак смачно затягнувся.
— Ух! — сказав він, видихаючи. — Дим як масло!
Козак явно нікуди не поспішав: курив повільно, добродушно мружився на сонці, насолоджуючись кожною затяжкою, і лише час від часу поглядав на водну гладь за бортом. Хвилин з десять просидів він отак, коли раптом у кількох метрах від човна з води знову винирнула дівчина. Світле волосся намокло й потемніло, одна рука була опущена, а друга безпорадно стискала злощасний гребінь, який все ще міцно сидів у волоссі. Очі дівчини були сповнені відчаю й докору. Козак устав і злегка вклонився дівчині, не приховуючи при цьому посмішки.
— Прошу пробачити мене за те, що вдався до такого варварства, але, даруй, у мене просто не було вибору. Мені, красна панночко, треба з тобою про дещо побалакати, але ви, русалки*, не дуже-то й хочете з нами, людьми, до розмови ставати. Не любите ви нас, а чому — не збагну… Я, з твого дозволу, присяду.
Русалка крутнулась у воді, гнівно вдаривши хвостом.
— А за що вас любити? — з її вуст вирвався чистий, високий голос, у якому відчувалися образа і гнів. — За оце?! — вона вказала на гребінь.
Козак розвів руками.
— Я мусив, бо йнакше мені не вдалося би з тобою поговорити…
— А тобі й так не вдасться! Зніми негайно!.. Хоча ні — краще скажи, як зняти…
Козак посміхнувся.
— Не хочеш, аби я тебе торкався?
Русалка знову гнівно вдарила хвостом по воді.
— Не хочу!
— А й не треба. Я заклинаннячко знаю, скажу — гребінь сам і розкриється.
Русалка підпливла трохи ближче.
— Ну то кажи…
Козак закрутив головою.
— Е ні, коли скажу — тільки тебе й бачили.
Русалка злостиво примружилась і швидко обпливла навколо човна.
— Ой, перекину я твоє корито і втоплю тебе до біса*!
Козак узяв люльку, постукав нею об облавок свого човна, витрушуючи попіл, і усміхнувся:
— А цього-от робити не раджу, якщо лише ти не хочеш довіку залишитися з гребенем. Хоча… Ти ж завжди можеш обрізати свої коси! Шкода тільки, що волосся в русалок довго відростає.
Дівчина застогнала і схопилася за гребінь.
— Ох! Катюга…
Козак набив люльку тютюном і знову закурив.
— Ніякий я не катюга. Вислухай мене, а потім уже й суди. У мене до тебе одне прохання є… Ні, ні, нічого надзвичайного…
Русалка понуро опустила голову. Козак хмикнув і продовжив:
— …і сороміцького.
Русалка покосилася на нього.
— Будеш слухати?
— Буду, — невдоволено буркнула дівчина.
— Тоді слухай. Отам, трохи нижче за течією, рік тому відбувся бій. Турки нагнали на галерах козацькі чайки. Може, чула?
Русалка відмахнулася.
— Дуже треба! У вас тут щодня як не битва, то бій, мене це не цікавить. Ближче до справи.
— Ну, до справи, то до справи. Козацькі чайки довго тримали бій, але сили були не рівні, і, щоб урятуватися, довелося пожертвувати однією з них. Ця чайка прикривала відступ, коли в неї влучило ядро… Вижив тільки один козак, і то чудом: його викинуло вибухом за борт, а чайку на друзки рознесло. Так-от, на цій чайці була скриня, а в ній — шабля та ще деяке барахло. Все те барахло мені ні до чого, а от шабля… Розумієш, дуже вже вона дорога тому козаку… Словом, дістанеш шаблю, зніму з тебе гребінь. Мало того, подарую його тобі й навчу ним користуватися. Запам’ятаєш два простих заклинання і зможеш пожартувати над якоюсь своєю подружкою. Годиться?
Русалка задумалася.
— А не обдуриш?
— А хай мене грім поб’є, коли обдурю! Кажу ж — дорога мені шабля… Тобто йому.
Русалка підплила ще ближче.
— Добре, показуй дорогу.
Козак хутко відв’язав човен і взявся за весло.
— Авжеж. Тут недалеко.
Легкий човен швидко пішов за течією. Русалка плила поруч. Їй, очевидно, зовсім не важко було триматися однієї швидкості з човном, хоча той летів, мов на крилах. Козак мовчав. Русалка трохи заспокоїлася і стала його з цікавістю розглядати. Нарешті мовчанка їй обридла, і вона запитала:
— А що ж це твій друг сам за шаблею не подався?
Козак відкашлявся.
— А він, розумієш, дуже сором'язливий. З тобою йому ну ніяк не домовитися, от мене й попросив.
Дівчина демонстративно лягла на спину й обплила навколо човна.
— А самі пірнати не пробували?
Козак зміряв русалку поглядом.
— Еге ж, — усміхнувся він, — там такий чорторий!