— Здохни, проклятий чаклуне! — заричав перевертень.
Андрій не встиг би ухилитися і загинув би миттєво, якби тієї ж миті його не заступив собою Кулака.
— Стережися, Сивий! — тільки й устиг він викрикнути.
Могутні щелепи перевертня в мент ока зімкнулися на шиї лісовика. Жменька шалено скрикнув, підскочив і розпоров черево тварюки, що повисла на могутніх грудях брата, однорукий вурдалака безпомічно скотився на землю, де його моментально докінчив Вітряк. Андрій труснув головою і придивився до трупа вурдалаки.
— Гробак! — скрикнув він.
Перевертень тепер також лежав на землі, кривава піна виступила з його ікластої морди.
— Врятувався! — захрипів він.
Жменька змахнув шаблею і відтяв потворі голову. Голова покотилася по землі, швидко набуваючи людської подоби.
— Дівчина! — вигукнув Вітряк.
Андрій пригледівся до голови вбитої.
— Дочка корчмаря! — крикнув він.
Кулака все ще стояв на ногах, тримаючись рукою за розірвану шию, але враз похитнувся й упав, як підкошений колос. Кров ключем била рани. Жменька присів біля брата.
— Кулако, не вмирай, — простогнав він.
Добродушний гігант спробував посміхнутися.
— Ви вже їм дайте перцю, хлопчики, а я, мабуть, своє вже відвоював…
— Не вмирай, — прошептав знову Жменька.
— Спасибі, друже, — схилився над лісовиком Андрій.
Лісовик мовчки кивнув.
— Андрію! — закричав Дорош. — Нові на нас поперли!
На світло вступили стрункі ряди вампірів.
— Їх не менше двох тисяч! — аж присвиснув Никодим. — Нам гаплик!
Полчище вампірів повільно наближалося. Раптом перед ними гігантським смерчем з неба опустилося близько трьохсот тіней, які одразу перетворилися на людей. У деяких на головах вогненними зміями звивалися оселедці.
— У-у-у! — завив Вітряк. — Точно гаплик! Упирі!
Коні козаків нервово затопталися і заіржали.
— Спішуйтеся, хлопці! — закричав Мефодій. — Коні упирів зачули, поскидають вас!
Козаки спішилися і швидко вишикувалися рядами.
— Я так пхосто не здамся! — вигукнув Нікель.
— Будемо стояти до останнього! — люто закричав Жменька.
— Рубай їх, братчики! Рубай! — скомандував Дорош, і дві армії кинулися одна на одну. Дорош біг серед перших.
— Дороше! Брате! Дороше! — десь зовсім близько почувся знайомий голос.
Дорош зупинився. До нього, розштовхуючи ліктями вампірів, пробирався Іван.
— Дороше, спам’ятайся! — відчайдушно закричав Бородавка. — Це не Іван!
Іван підійшов до отамана.
— Що ж ти — не обнімеш старого друга? — прохрипів він.
— Спам’ятайся, Дороше!
Війська зійшлися, задзвеніла сталь. Бородавка рубав на ліво й на право, прориваючись до отамана.
— Дороше!
А той геть розгубився.
— Але ж ти…
Упир обійняв отамана. Мить — і гострі ікла вп’ялися в шию Дороша. Той болісно скрикнув і вирвався.
— Тепер ти наш! — лиховісно просичав упир.
Дорош вхопився рукою за шию, його очі спалахнули відчаєм і ненавистю водночас.
— Ніколи!
Він кинувся вперед і встромив шаблю Івану в груди. Упир дико завив і звалився на землю.
З розірваної шиї отамана кров била фонтаном. З останніх сил вихопив він посрібнений клинок з-за пояса.
— Не поминайте лихом! — крикнув він надтріснутим голосом і, всадивши клинок просто в серце, замертво упав.
— Дороше! Як же це! Дороше! — скрушно кричав Бородавка. — Рубай їх, братці! За пана отамана!
Січа була запекла. Вампіри не поступалися козакам. Мефодій зійшовся з їхнім проводирем.
— Як ся маєш, пане Мефодію? — злісно засичав Влад, схрестивши свій клинок з клинком упиря.
— Що за дурне питання, графе? — розсміявся у відповідь Мефодій. — Як бачиш, добре маюся!
— Підлий злодюга! — сичав вампір, відбиваючи удари Мефодія. — Де «Книга»?
— Спалив! — нагло кинув упир.
— Ти мрець! — вампір заскреготав зубами і посунув на Мефодія.
— Цей клинок для тебе, вилупку! Він зі сріблом!
Мефодій, відступаючи, націлився клинком на графа, але раптом перечепився об чийсь труп і впав. Граф люто зашипів і замахнувся шпагою. Тут би й настиг Мефодія кінець, але в цей момент перед графом виник Мурко.
— За мій нар-р-род! — голосно крикнув малюк, і вогненна куля пропалила вампіра наскрізь. Той дико завив і вмить розлетівся вусебіч міріадами іскор. Мефодій хутко зіп’явся на ноги.
— Спасибі, Мурку, — подякував упир малюку.
Мурко підморгнув у відповідь і знову заходився метати свої вогненні кулі.
Битві не судилося бути довгою. Козаки падали один за одним, вампіри взяли їх у кільце і безжалісно знищували. Вітряк був важко поранений у плече, і його ліва рука тепер лише безпомічно теліпалася. Він загубив свої ціпки й ледве відбивався від нападників своєю кривою шаблею. Ціла зграя вампірів здолала Козодоя. Вибивши з його рук шаблю, вампіри вп’ялися іклами в шию, руки й ноги бідолахи.