У невеличкому глосарії ми подаємо деякі найхарактерніші образи цього давнього, забутого міфічного світу. А також найпоширеніші фольклорні уявлення наших пращурів.
ГЛОСАРІЙ
БІС — один із найпоширеніших слов’янських злих демонів, тобто божків (духів) нижчого рангу. У багатьох слов’янських мовах означає «страх, лютість, злість, шал». У литовській мові це слово також означає «страх, жах». Деякі дослідники пов’язують значення цього слова з назвою наркотичного напою, що вводив шаманів і ворожбитів у специфічний транс, в якому вони спілкувалися з потойбічними силами. У християнстві вважається, що біси можуть оволодіти людиною, і тоді вона стає «біснуватою». У Новому Заповіті описано вигнання цих нечистих духів Ісусом Христом. Для вигнання бісів з тіла людини і досі існує спеціальний обряд — екзорцизм, який проводять досвідчені монахи або священики. У наші часи такі ритуали проводяться, наприклад, в монастирі Києво-Печерської лаври.
ВІДЬМА — жінка, що має сильні надприродні здібності. Вірування у відьом особливо розвинуте в українському фольклорі, є його невід’ємною та своєрідною рисою. За народними уявленнями, відьми були родимі та неродимі (навчені). Родимі відьми народжувалися зі своїми здібностями, які, як правило, переходили в роду у спадок. Вони мали невеличкий хвостик, вміли літати, ворожити, накладати закляття, перекидатися різними тваринами та навіть предметами тощо. Вважалося, що родимі відьми не мають на собі гріха і, як правило, не застосовують свої здібності на шкоду людям. Навіть навпаки — іноді вони людям допомагають. Таких відьом часто у народі називали білими відьмами.
Інша справа з навченими відьмами. Вони довго навчались чародійству і були дуже лихими. Вважалося, що вони мають на собі великий гріх. Як правило, такі відьми тяжко помирали, бо грішна душа не могла відірватися від тіла. Тоді навіть розбирали стелю в хаті, щоб полегшити смерть.
Всі відьми за народними уявленнями могли впливати на погоду, насилати дощ або посуху. На полях відьми часто завивали різної форми закрутки з колосся для злої ворожби.
Слово «відьма» походить від індоєвропейського слова «відати, знати».
Віра в існування відьом притаманна слов’янам і германським народам. Дослідники стверджують, що у інших європейських народів замість відьом існують чаклунки, але це зовсім інші істоти. Відьми, на відміну від чаклунок і чарівниць, літають на шабаш (у нас — на Лису Гору, у Німеччині — на Блоксберґ) — розгульне бенкетування з танцями та ворожбою. Для цього вони варять магічне зілля, мастяться ним, завдяки чому і можуть літати.
Серед слов’ян відьми відомі, в основному, в поляків та українців. У Росії слово «відьма» майже завжди супроводжувалось епітетом «київська» або «конотопська».
ВОВКУЛАКА (вовкун) — людина, яка з власної волі чи під впливом якихось інших сил може перетворюватися на вовка. Цей образ, на відміну від своєрідного образа відьом, характерний для міфології усіх європейських (індоєвропейських) народів. В Україні вірування в вовкулаків існує з давніх-давен — свідчення про це знаходимо ще в Геродота і в «Слові о полку Ігореві». Про вовкулаків розповідали різні історії — що у них можуть виростати крила, вони злітають у небо і спричиняють затемнення сонця. У південних слов’ян така істота пожирала місяць. Вовкулаками ставали в основному чоловіки — від народження або в результаті чарів, що могли накласти на звичайну людину. Етнографи вважають, що таке ритуальне переродження людини у вовка було частиною обряду ініціації (тобто посвячення у доросле життя) хлопчиків в усіх індоєвропейських народів. В Україні до початку XX століття «вовками» називали членів парубоцьких громад.