Того ж таки року Дюсандер став менше курити, переважну більшість часу він цмулив «бурбон» і дивився телевізор. Тод іноді навідувався до нього, але їхні розмови були дуже стримані. Вони віддалялися один від одного. Того року Дюсандер відсвяткував свою сімдесят восьму річницю, а Тодові виповнилося шістнадцять. Дюсандер із цього приводу зауважив, що шістнадцять — золота пора в житті молодика, сорок один — у житті літньої людини, а сімдесят вісім — у житті старого чоловіка. Тод чемно кивав. Дюсандер був уже під доброю мухою, і від його патякання Тодові було мулько на душі.
Протягом 1976 — 1977 навчального року (Тодового) Дюсандер забив двох пияків. Другий виявився жвавіший, ніж здався йому на вигляд; навіть по тому як Дюсандер напоїв його до нестями, він, заточуючись, із колодкою ножаки, що стриміла у нього з шиї, метався по кухні; кров дзюрила йому на сорочку, а звідти — на підлогу. Після двох кіл, які п’яничка заточив по кухні, йому пощастило знайти вихід до коридору, і він ось-ось міг утекти.
Дюсандер стояв на кухні, — очі в нього як не вилазили з орбіт — таким неймовірним видавалося все це,— дивлячись, як п’яничка із хрипом, надсадно сапаючи, посувається до дверей, відлітаючи від однієї коридорної стіни і скидаючи додолу дешеві репродукції Сур’є та Івза. Остовпіння в Дюсандера минуло тільки тоді, коли п’яничка вже тримався за клямку парадних дверей. Дюсандер мерщій кинувся до шафи, висунув шухляду і витяг великого шашличного шампура. Відтак гайнув у коридор, тримаючи шампура поперед себе, і встромив його пиякові у спину.
Дюсандер, хекаючи, стояв над ним, старече серце шалено калатало в грудях, аж йому зробилося страшно... воно калатало, як у жертви серцевого нападу з суботньої телепрограми «Швидка допомога», яка йому так сподобалася. Нарешті пульс уповільнився до нормального, і він тепер був певен, що все обійдеться.
Щоб вимити кров, довелося добряче попітніти.
Це сталося чотири місяці тому, і він більше не ходив на автобусну зупинку і нікого до себе не запрошував. Його нажахало те, що він майже випустив з рук останню свою жертву... проте, коли він пригадував, як зумів останньої миті викрутитися з халепи, його починали сповнювати гордощі. Волоцюга не вислизнув з будинку, і це було найважливіше.
16
Восени 1977 року в першій чверті другого року навчання у повній середній школі Тод вступив до стрілецького клубу. 1978 року він виконав норму «вправного стрільця». Він знову став найкращим гравцем асоціації і здобув третю за розміром в історії школи суму навчальних балів. Він подав заяву до університету Берклі, звідки одразу ж надійшло повідомлення, що його буде зараховано. Десь наприкінці березня він уже знав, що йому доручать виступити на випускному вечорі або з вітальною, або з прощальною промовою. Він жадав, щоб йому припала прощальна.
У другій половині останнього шкільного року він відчув якийсь дивний внутрішній поштовх, що видався безглуздим і водночас лякав. Тод начебто тримав його під суворим контролем, і це його заспокоювало, але сам факт, що така думка взагалі з’явилася, нагнав на нього холоду. Життя його було сплановане. Він зробив для цього все. Воно нагадувало матусину кухню, що сяяла сліпучою білиною, блищала хромом та нікелем — місце, де все починало працювати, якщо натиснути на кнопки. Звичайно, у цій кухні були ще й глибокі, темні шухляди, одначе там можна було тримати всяку всячину, не відчиняючи дверцят.
Той новий поштовх нагадав йому сон, де, вернувшись додому, він бачив мертвого пияка в чистенькому, добре освітленому закутку володінь його матусі. Здавалося, в його блискучих, добре обміркованих планах, у кухні його мозку, де знаходилося місце для всього і все було на своїх місцях, тепер шалався страшний непроханий закривавлений гість, шукаючи місця, де його смерть залишилася б непоміченою...
За чотириста метрів від будинку Боуденів пролягало шосе з восьмирядним рухом. До нього вів крутий, порослий чагарниками узвіз. В узвозі була сила-силенна схованок. На Різдво батько подарував йому вінчестер. 30.30 зі снайперським прицілом. Надвечір, коли всі вісім рядів шосе були вщерть заповнені, він міг би знайти відлюдну місцину на тому узвозі й... авжеж, міг би легко...
Зробити що?