Розділ з
— Ти Хмаролапа не бачив?
Вогнесерд вийшов із папороті та гукнув Шиполапа, новака Мишошубки. Рудий кіт саме прямував до купи свіжини — ніс туди двох мишей. Шиполап похитав головою, і Вогнесерд відчув легке роздратування. Хмаролап мав уже повернутися.
— Добре. Віднеси цих мишей старійшинам, — наказав він Шиполапові. Новак стишено нявкнув і подріботів геть.
Вогнесерд відчув, як від злості на Хмаролапа у нього навіть хвіст наїжачився, проте він знав, що насправді лютує від страху. А якщо його зустрів Тигрокіготь? Стривожений воєвода поквапився до кубла Синьозірки. Він хотів повідомити їй про своє рішення щодо виховників, а тоді вирушити на пошуки Хмаролапа.
Біля Високого Каменя Вогнесерд навіть не спинився, щоби пригладити хутро, лише гукнув Синьозірку й увійшов до кубла, щойно почув її відповідь. Провідниця Громового Клану сиділа незрушно у своєму гнізді там само, де він її залишив.
— Синьозірко, — почав Вогнесерд, схиливши голову. — Я подумав, що Порохошуб і Темносмуг будуть хорошими виховниками.
Стара кицька повернула голову, глянула на Вогнесерда і важко підвелась.
— Чудово, — тихо відповіла вона.
Вогнесерд знову відчув глибоке розчарування. Синьозірці, здається, було геть байдуже, кого обирати.
— Відправити їх до тебе, щоб ти сама їм повідомила гарні новини? Вони зараз, щоправда, не на терені. Але щойно повернуться, я можу…
— Вони не на терені? — вуха Синьозірки смикнулися. — Обоє?
— Вони в патрулі, — стушувавшись, пояснив Вогнесерд.
— Де Білошторм?
— На тренуванні з Яснолапкою.
— Мишошубка?
— Полює з Орлякошубом і Піскоштормою.
— То всі вояки зараз не в таборі? — сердито запитала провідниця.
Вогнесерд побачив, як напружились її плечі, і знову похолов. Чого боялася Синьозірка? Він знову згадав про Хмаролапа, а ще про жах, що охопив його цього ранку в безмовному лісі.
— Патруль скоро повернеться, — Вогнесерд з усіх сил намагався не панікувати та заспокоїти провідницю. — До того ж я зараз тут.
— Не треба мене оберігати! Я тобі не якесь там перелякане кошеня! — спалахнула Синьозірка. Вогнесерд аж зіщулився, а вона продовжувала:
— Щоб ти мені залишався в таборі, поки не повернеться патруль. За останню повню на нас уже двічі нападали. Я не хочу, щоби Клан зоставався незахищеним. У таборі завжди має бути хоча б троє вояків.
Вогнесерду здалося, що на нього війнув крижаний вітер. Він не наважувався глянути у вічі провідниці: боявся, що не впізнає кішку, якій належать ці очі.
— Так, Синьозірко, — тихенько промурмотів Вогнесерд.
— Коли повернуться Темносмуг із Порохошубом, відішли їх до мого кубла. Я хочу поговорити з ними перед церемонією.
— Звісно.
— А тепер іди! — махнула хвостом Синьозірка, мовби він наражав Клан на небезпеку, навіть просто гаючи час.
Вогнесерд позадкував із кубла. Він сів у затінку Високого Каменя і повернувся, щоб розгладити хутро на хвості. Що тепер робити? Серце, що гучно калатало в грудях, підказувало мчати до лісу, знайти Хмаролапа і повернути його до табору. Але ж Синьозірка наказала залишатися на терені, поки не повернуться патрулі.
Раптом Вогнесерд почув гамір: підліском, що оточував табір, продиралися коти. У повітрі забриніли знайомі запахи Темносмуга, Вітрогона і Порохошуба. Коли вояки наблизились до входу, їхні кроки сповільнились, і вони увійшли на терен. Вітрогон ішов попереду.
Вогнесерд відчув полегшення: тепер він міг піти з табору і знайти Хмаролапа. Воєвода гайнув тереном назустріч новоприбулим.
— Як патрулювалося? — озвався він.
— Ані сліду інших кланів, — доповів Вітрогон.
— Але ми зачули запах твого учня, — додав Темносмуг. — Біля лігва Двоногів.
— Ви його бачили? — Вогнесерд з усіх сил намагався, щоб його запитання звучало невимушено.
Темносмуг похитав головою.
— Я так собі думаю, що він шукав пташок у садочках Двоногів, — вищирився Порохошуб. — Певно, вони йому більше до смаку.
Вогнесерд проігнорував шпильку вояка.
— Запах був свіжий? — запитав він Вітрогона.
— Доволі. Ми загубили його слід, коли рушили до табору.
Вогнесерд кивнув. Принаймні, тепер відомо, звідки почати пошуки Хмаролапа.
— Темносмуже, Порохошубе, — нявкнув він, — Синьозірка хоче зустрітися з вами у своєму кублі.
Коли вояки рушили до провідниці, Вогнесерд завагався, чи не слід йому піти з ними, суто на той випадок, якщо Синьозірка досі дивно поводиться. Та раптом він помітив, що Вітрогон іде з Шиполапом до виходу з табору.