— Нам доведеться пройти землями Вітряного Клану.
Синьозірка рвучко підвелася.
— Я мушу поговорити із Зоряним Кланом! — крикнула вона, і хутро на її плечах наїжачилося. — Чому ти хочеш мене відрадити? Або ти підеш зі мною, або я йду сама!
Вогнесерд знову глянув на провідницю. Він просто не мав вибору.
— Я піду, — погодився воєвода.
— Добре, — Синьозірка знову кивнула, її голос трішки пом’якшав. — Потрібні будуть трави для мандрівки, щоб підкріпити сили. Я піду візьму їх у Жовтоіклої.
Провідниця прослизнула повз Вогнесерда і рушила до виходу з печери.
— Ми що, вирушаємо негайно! — гукнув Вогнесерд.
— Так, — відповіла Синьозірка, навіть не зупиняючись.
Вогнесерд вискочив із кубла вслід за нею.
— Але я мав іти з досвітнім патрулем, — запротестував він.
— Виряди їх самих, — наказала Синьозірка.
— Добре.
Вогнесерд стояв і дивився, як киця зникає серед папоротей, що приховували галявку Жовтоіклої. Він відчував, як млоїть на серці, бредучи до виходу з табору, де на нього чекали Довгохвіст і Мишошубка. Смугастий кіт нетерпляче махав хвостом, а коричнева войовниця просто лежала на животі, спостерігаючи крізь примружені повіки, як Вогнесерд крокує до них.
— У чому справа? — з ходу запитав Довгохвіст. — Чому Синьозірка йде до Жовтоіклої? З нею все добре?
— Вона пішла по трави для мандрівок. Синьозірці потрібен Зоряний Клан, тому ми йдемо до Місяцескелі, — пояснив Вогнесерд.
— Далека дорога, — зауважила Мишошубка, поволі підводячись і сідаючи. — Чи ж це мудро? Синьозірка ж, певно, ще слабка після нападу волоцюг.
Вогнесерд про себе відзначив, що киця тактично вирішила не згадувати про участь Тигрокігтя в тому нападі.
— Синьозірка сказала, що Зореклан покликав її, — відповів він.
— Хто ще піде? — запитав Довгохвіст.
— Тільки ми із Синьозіркою.
— Я теж піду, якщо хочеш, — запропонувала Мишошубка.
Вогнесерд скрушно похитав головою, а Довгохвіст глузливо вищирився.
— Думаєш, зможеш сам її захистити, так? Може, ти й воєвода, але ти не Тигрокіготь! — прошипів вояк.
— І дуже добре, що він не Тигрокіготь! — Вогнесерд відчув невимовне полегшення, коли позаду нього залунав голос Білошторма. Білий вояк, мабуть, чув розмову від початку, бо на цьому не спинився: — Значно менше шансів, що Вогнесерда і Синьозірку помітять, якщо вони мандруватимуть удвох. Не кажучи вже про те, що їм гарантовано безпечний коридор до Місяцескелі. Що більше котів у цій виправі, то більше шансів, що їх приймуть за нападників.
Мишошубка кивнула, а от Довгохвіст відвернувся. Вогнесерд вдячно підморгнув Білоштормові.
— Жовтоікло! — пролунав стурбований голос провідниці з кубла медикиці.
— Іди до неї, — тихенько нявкнув Білошторм. — Я поведу патруль.
— Але Синьозірка хоче, щоб ти очолив Клан, поки нас не буде, — сказав йому Вогнесерд.
— У такому разі я залишуся і організую мисливські виправи. А патруль поведе Мишошубка.
— Так, — погодився Вогнесерд, намагаючись не виказувати свого хвилювання. Він повернувся до Мишошубки і наказав: — Візьми із собою Шиполапа.
Войовниця поштиво кивнула, тож Вогнесерд повернувся і побіг тереном до кубла медикицьки.
— Я так думаю, тобі теж знадобляться якісь трави для подорожі, — зауважила Жовтоікла, коли воєвода увійшов до тунелю. Стара медикиця спокійно сиділа собі на галявині, а от Синьозірка невтомно походжала навколо неї, занурена у власні думки.
— Так, коли ласка, — відповів Вогнесерд.
Із розколини в камені вийшла Попелюшка і, навіть не спинившись привітатися з Вогнесердом, пошкутильгала до Жовтоіклої.
— Що з цього ромен? — прошепотіла вона у розірване вухо медикиці.
— Ти вже мала б це знати! — гостро кинула Жовтоікла.
Попелюшка смикнула вухами.
— Я думала, що знаю, а тоді подумала, що не впевнена. І вирішила перевірити.
Жовтоікла форкнула, звелась на лапи та пішла до підніжжя каменя, де рядочком лежали кілька різних трав.
Вогнесерд зиркнув на Синьозірку. Вона припинила міряти кроками землю, а натомість стояла і дивилася на небо, обережно принюхуючись до повітря. Кіт тихенько підійшов до Жовтоіклої.
— Але ж ромен — це не трава для мандрівок, — ледь чутно видихнув він.
Жовтоікла примружилась.
— Синьозірці треба щось, щоб заспокоїти серце, окрім трави для фізичної сили, — медикиця глянула на Попелюшку і продовжила: — Я, знаєш, сподівалася домішати його до трав для мандрівки так, щоб не розголошувати це цілому табору! — вона торкнулась однієї купки трав важкою лапою. — Осьде ромен.