— Хмаролапе! — гукнув Вогнесерд.
Котик підвів голову.
— Що? — нявкнув він.
— Хочу з тобою поговорити.
Хмаролап поволеньки побрів до нього, а Вогнесерд тим часом стривожено запримітив, що Вітрогон спостерігає за ними з вояцького кубла.
— Ти їв нині на полюванні? — суворо запитав виховник.
Хмаролап знизав плечима.
— Ну то й що, коли раптом їв? Я був голодний.
— А що нам каже вояцький правильник стосовно трапези перед тим, як поїсть Клан?
Вогнесерд перевів погляд на крони дерев.
— Якщо ця частина правильника схожа на решту, тоді це, мабуть, заборонено, — промурмотів Хмаролап.
Притлумивши роздратування, Вогнесерд запитав:
— Ти підібрав ту горлицю?
— Не зміг. Вона десь зникла.
Вогнесерд здивовано збагнув, що навіть не знає, вірити Хмаролапові чи ні. Він вирішив не копирсатися в цій справі.
— Чого ж ти не пішов на влови з Вітрогоном? — запитав воєвода натомість.
— Він задовго збирався. Та я все одно більше люблю полювати наодинці!
— Ти поки що новак, — суворо нагадав йому Вогнесерд. — І навчишся полювати значно краще, якщо будеш тренуватися з вояком.
Хмаролап зітхнув і кивнув.
— Так, Вогнесерде.
Вогнесерд гадки не мав, чи почув його новак.
— Будеш так поводитися — ніколи не заробиш собі вояцьке ім’я! Чи сподобається тобі дивитися церемонію назовництва Зололапа і Шиполапа, коли ти сам ще будеш новаком?
— Не буде такого, — заперечив Хмаролап.
— Ну, одне я тобі скажу точно. Ти будеш сидіти в таборі, а вони підуть на Зборище.
Нарешті Вогнесерд, здається, привернув його увагу. Біленький новак витріщився на нього, мовби не повірив своїм вухам.
— Але… — почав Хмаролап.
— Коли я розповім про це Синьозірці, вона, гадаю, погодиться зі мною, — люто урвав його Вогнесерд. — А зараз іди геть з-перед очей!
Опустивши хвоста, Хмаролап побрів до інших новаків, які спостерігали за ним із кубла. Вогнесерд же навіть не повів очима, щоб пересвідчитися, чи бачив цю сцену Вітрогон. Просто зараз йому було байдуже, що решта Клану думала про його учня. Думки інших котів видавалися геть незначущими на тлі того, що Хмаролап і справді міг ніколи не стати справжнім вояком.
Розділ 7
— Синьозірко, вже чверть повні минуло, відколи ми повернулися з височин, — Вогнесерд намагався не згадувати про Місяцескелю. Хоч, окрім них, у кублі нікого не було, йому й досі незручно було говорити про цю невдалу подорож. — На наших землях звідтоді не було слідів ані Вітряного, ані Тіньового Клану. — Синьозірка недовірливо примружилась, проте Вогнесерд не вгавав. — Зараз на тренуваннях стільки новаків, у лісах стільки здобичі, що нам дуже важко постійно тримати на терені трьох вояків. Я… я гадаю, що двох буде достатньо.
— А що як на нас ізнову нападуть? — огризнулася Синьозірка.
— Якби Вітряний Клан дійсно хотів заподіяти шкоди Громовому, — зауважив Вогнесерд, — Багнокіготь не випустив би нас із височин…
«…живими», — подумки закінчив він, вчасно прикусивши язика.
— Добре, — кивнула провідниця. Очі її затягла пелена незрозумілої емоції. — Хай тільки двоє вояків зостаються в таборі.
— Дякую, Синьозірко. Я піду розподілю завтрашні патрулі, — Вогнесерд шанобливо схилив голову і вийшов із кубла.
Надворі на нього вже чекали вояки.
— Білошторме, ти поведеш досвітній патруль, — наказав Вогнесерд. — Візьмеш із собою Піскошторму і Зололапа. Орлякошубе, ви з Порохошубом вартуватимете табір, поки я візьму Хмаролапа на тренування.
Воєвода поглянув на решту вояків, розуміючи, наскільки впевненіше тепер може організувати патрулі. Він чимало у цьому вправлявся, поки Синьозірка майже цілими днями просиджувала у своєму кублі. Відігнавши неспокійні думки, Вогнесерд продовжив:
— Залишаю на ваш розсуд, підете ви зі своїми учнями на тренування чи на полювання, але свіжини має бути не менше, ніж було сьогодні. А то ми вже звикли наїдатися! — Усі коти радісно замуркотіли. — Темносмуже, ти очолиш патруль у сонцепік. Вітрогоне, ти поведеш присмерковий. Можете брати із собою кого завгодно, тільки попередьте їх заздалегідь, щоб вони були готові.
Вітрогон кивнув, а очі Темносмуга зблиснули, і він запитав:
— А хто сьогодні піде на Зборище?
— Я не знаю, — визнав Вогнесерд.