— Це його вибір, — нявкнула Піскошторма.
— Якби я був кращим виховником…
— Це не твоя провина, — перебила Піскошторма. — Ти не можеш змінити того, що в нього на серці.
Вогнесерд знизав плечима.
— Просто поговори з ним, — наполягала Піскошторма. — Дізнайся, чого хоче твій новак. Але дозволь йому вирішувати.
Її очі були сповнені співчуття, та Вогнесерд усе ще почувався нещасним.
— Піди і знайди його, — нявкнула киця. Воєвода кивнув, і Піскошторма попрямувала в глиб лісу.
Із важким серцем він почав спускатися до лощовини, сподіваючись, що Хмаролап буде повертатися тим самим шляхом, яким пішов. Вогнесерд не хотів підстерігати свого новака, він боявся, що зовсім його відлякає. Але Піскошторма має рацію. Хмаролап не може жити у Громовому Клані, одною лапою залишаючись у гнізді Двоногів.
Воєвода сидів у лощовині. Сонце вже зайшло за дерева. Повітря було ще теплим, хоч довгі тіні вже розтяглися на піску. Надходив час вечірньої трапези у Клані. Вогнесерд почав було гадати, чи прийде Хмаролап узагалі. Раптом почулося шурхотіння в кущах і дрібні кроки — він зрозумів, що новак наближається, ще перш ніж зачув його запах.
Хмаролап вийшов на галявину з піднятим хвостом і нашорошеними вухами. Він ніс у зубах малесеньку землерийку, та, забачивши Вогнесерда, вмить випустив її з рота.
— Що ти тут робиш? — у голосі котика почувся докір. — Я ж сказав, що повернуся до вечері. Ти мені не довіряєш?
Вогнесерд похитав головою:
— Ні.
Хмаролап схилив голову набік і набрав ображеного вигляду.
— Ну, я ж сказав, що повернуся — і повернувся, — запротестував він.
— Я тебе бачив, — просто нявкнув виховник.
— Де бачив?
— Я бачив, як ти заходив у гніздо Двоногів.
— І що?
Вогнесердові аж мову відняло від безтурботного тону Хмаролапа. Невже він не розуміє, що вчинив?
— Ти ж мав полювати для Клану, — зашипів воєвода, відчуваючи, як усередині закипає лють.
— Я й полював, — відповів Хмаролап.
Вогнесерд зневажливо глянув на мишку, яку новак виплюнув на землю.
— І скількох котів, на твою думку, це має нагодувати?
— Ну то я не буду вечеряти, — нявкнув Хмаролап.
— Лише тому, що ти напхався кицюнячого корму! — гаркнув Вогнесерд. — Для чого ти взагалі повернувся?
— А чому не мав би? Я просто ходжу до Двоногів по їжу, — Хмаролап виглядав щиро спантеличеним. — У чому проблема?
Закипаючи від злості, Вогнесерд прогарчав:
— Я все думаю, чи правильно вчинила твоя мати, коли віддала свого первістка у Клан.
— Що ж, вона це вже зробила, — прошипів Хмаролап у відповідь, — тож ти тепер за мене відповідаєш!
— Може, я й відповідаю за тебе як за новака, та точно вже потурбуюся, щоб тобі не світило звання вояка! — пригрозив воєвода.
Очі малого округлилися від здивування.
— Ти цього не зробиш! Ти не зможеш! Я стану таким бійцем, що тобі не вдасться мене спинити, — він задирливо глянув на виховника.
— Скільки разів тобі повторювати? Бути вояком означає не лише добре полювати і битися. Ти мусиш знати, для чого ти полюєш і борешся.
Вогнесерд насилу стримував лють, що нуртувала в його грудях.
— Я знаю, для чого борюся. Для того ж, що й ти, — виживання!
Вогнесерд недовірливо подивився на новака і прогарчав:
— Я борюся за Клан, а не за себе.
Хмаролап кинув на нього спокійний погляд.
— Гаразд, — нявкнув він. — Я теж боротимуся за Клан, якщо так можна стати вояком. Зрештою, це все виходить на одне.
Вогнесерд ледве стримувався, щоб не втовкмачити новакові трохи глузду кігтями прямо в його мишачі мізки. Він глибоко вдихнув і пронявчав так спокійно, як тільки міг:
— Ти не можеш жити однією лапою там, а іншою тут. Тобі доведеться вирішити. Ти мусиш обрати, чи хочеш ти жити за вояцьким правильником, як кіт Клану, чи як домашня кицюня.
Промовляючи ці слова, він згадав, як Синьозірка сказала йому те саме, коли Тигрокіготь зловив його за розмовою зі старим домашнім другом Ляпком на окраїні лісу. Різниця полягала в тому, що тоді Вогнесерд обрав, навіть не вагаючись. Він став вірним Кланові з того моменту, як уперше ступив до лісу.
Хмаролап виглядав спантеличеним.
— Чому я мушу обирати? Мені все подобається, і я не збираюся щось змінювати, тільки щоб тобі стало краще!
— Це не для того, щоб мені стало краще, — відрубав Вогнесерд. — Це для блага Клану! Життя кицюні суперечить усьому, що сказано у вояцькому правильнику.