— Боюся, що в тебе так не вийде, — зітхнула вона, співчутливо дивлячись услід Порохошубові. Вони провели разом усе новацтво, та їхня дружба почала згасати, коли Піскошторма зблизилась із Вогнесердом. — Не звертай уваги. Я пізніше перепрошу. Не хочеш піти поглянути на новонароджених кошенят?
Вона попрямувала до ясел, звідки саме виходила Синьозірка. Обличчя старої провідниці було спокійне, а очі сяяли. Коли Піскошторма порівнялася з нею, Синьозірка радісно вигукнула:
— Вітаю з поповненням Громового Клану!
Вогнесерд замуркотів.
— Скоро в нас буде більше вояків, ніж у всіх інших Кланах! — нявкнув він.
Раптом очі провідниці затуманилися, і по спині Вогнесерда пробігся холод.
— Будемо сподіватися, що цим воякам ми зможемо довіряти більше, ніж старим, — похмуро прогарчала Синьозірка.
— Ти йдеш? — гукнула Піскошторма з теплого затінку ясел. Вогнесерд потрусив головою, щоб відігнати страхи за Синьозірку, і протиснувся досередини.
Верболоза лежала у гніздечку з м’якого моху. Кошенята тулилися біля неї, наосліп шукаючи щось біля маминого животика.
Вогнесерд побачив особливу ніжність на обличчі Піскошторми. Вона нахилилася і вдихнула теплий молочний запах кожного котика по черзі, поки Верболоза дивилася на все це сонними, щасливими очима.
— Вони гарнюні, — прошепотів воєвода.
Він був радий поповненню, та ніяк не міг відігнати скорботу, що колола його, ніби шпичак. Вогнесерд згадав кошенят, яких народила Срібнострумка, і Сіросмуга. Як зараз живе його товариш — чи був він ще у жалю, чи нове життя у Річковому Клані зі своїми дітьми допомогло йому перебороти смуток?
Хвіст Вогнесерда смикнувся, коли він зачув запах Тигрокігтевого кошеняти. Він повернувся, щоб подивитися на нього, притлумлюючи недовіру, яка піднімалася горлом, ніби жовч. За ним у гнізді скрутилася калачиком Злотоквітка, біля неї спокійно дрімали малюки. Темний котик виглядав так само невинним, як і його ясельні товариші. Вогнесерд відчув укол совісті за своє роздратування.
Наступного дня Вогнесерд прокинувся рано. Думки про Сіросмуга важко клубочилися над ним, ніби дощові хмари. Тепер, коли виникли проблеми з Хмаролапом, він сумував за своїм старим другом ще більше. Розмови з Піскоштормою допомагали йому, та все ж хотілося дізнатися, що сказав би Сіросмуг. Вогнесерд ще трохи полежав у кублі й нарешті вирішив: він піде сьогодні до річки і спробує знайти друга.
Кіт вислизнув із кубла і смачно потягнувся. Сонце тільки-но з’явилось над горизонтом, і ранкове небо здавалося крихким, ніби от-от мало розсипатися. Порохошуб сидів посеред галявини і розмовляв із Папоротелапкою. Вогнесерд понуро дивувався, про що ж міг вояк говорити з делікатною новачкою Темносмуга. Чи не хотів Порохошуб отруїти її думки гидкими чутками? Та Вогнесерд не почув жодного сліду чванливості в його тоні, хоч і не міг розібрати слів. Навпаки, Порохошуб мило щось туркотів до Папоротелапки, ніби горлиця.
Коли Порохошуб помітив воєводу, його очі похолоднішали.
— Порохошубе, — привітався Вогнесерд, — ти поведеш полуденний патруль.
Очі Папоротелапки захоплено спалахнули:
— Можна мені теж піти?
— Не знаю, — відповів Вогнесерд. — Я ще не говорив із Темносмугом про твої успіхи.
— Темносмуг казав, що вона з усім порається, — нявкнув Порохошуб.
— Тоді, може, ти з ним про це поговориш? — запропонував воєвода. Він не хотів наражатися на в’їдливу відповідь, а це могло трохи пом’якшити ставлення вояка до нього. — Але візьми Зололапа і ще одного вояка.
— Не турбуйся, — запевнив його Порохошуб. Видно було, що він щось замислив. — Обіцяю, що Папоротелапка буде в безпеці.
— Ем… гаразд, — нявкнув Вогнесерд і пішов геть. Він не міг повірити, що за цілу розмову з Порохошубом не почув жодної шпильки чи образи.
Проминувши лощовину, Вогнесерд побіг до Сонячних Скель. Земля була така суха, що його лапи здіймали маленькі клуби пилюки. Діставшись кам’янистого берега, він помітив сухі рослинки у розщелинах і раптом усвідомив, що дощу не було ось уже дві повні.
Кіт минув підніжжя скель і попрямував до кордону з Річковим Кланом. Ліс рідшав і спускався до річки. Повітря повнилося співом пташок і шурхотом листя, віддалік розмірено дзюркотіла вода. Вогнесерд спинився і понюхав повітря. Сіросмуга не було чути. Якщо Громовий воєвода хотів зустрітися з другом, йому б довелося заходити на Річкові землі. Та він був налаштований більш ніж рішуче. Досвітній патруль уже пройшов, і з великою вірогідністю коти зараз оглядають кордон з іншої сторони.