І, звичайно ж, особливо шанувалися замовляння – сила слова. Про це свідчить той факт, що давні замовляння збереглися донині в усному вигляді у пам'яті народній ще з дохристиянських часів. Просто автори деяких християнських треб і молитов у більшості з них замінили язичницьку основу та персонали.
«Болезни признавались нашими предками как спутници и помощници смерти, а повальние и заразительние прямо признавались за самую смерть, и ни в чем так ярко не виступает стихийное значение зтой древней богини, как в народних преданиях и поверьях о различних недугах.
…стрел – чёрт и стрелы – колотье: Пострел бы тебя побрал! чемор – дьявол («Поди ты к чемору!») и чемер – спазмы в животе или боль в пояснице, а чемеръ – головокружение, страдание живота и болезнь у лошади; игрец – истерический припадок, кликушество и дьявол; худоб – сухотка, истощенность, худобище – конвульсии в тяжкой болезни, худая боль – сифилис (сибирск). «В худых душах» – при смерти и худой – злой бес; чёрная немочь – мор, опустошавший русскую землю в 1352 г. (при Симеоне Гордом), и чёрный – эпитет нечистого духа, чёрный шут – дьявол; лядетъ – долго хворать, лядитъ – томиться, изнывать, хиреть, лядащий – бессильный, больной, негодный и ляд – чёрт: «Ну тебя к ляду!» У белорусов лядащик – дух, причиняющий людям порчу. Входя в человека или животное, демон порождает в нем болезненные припадки и безумную ярость. Ворогуша – лихорадка и враг (ворог) – дьявол; лихой – злой дух и болезнь у лошадей, старинное лихновъцъ (в Святославовом изборнике) – сатана, лихорадка (лихоманка, лиходейка), лихота – нездоровье, немощь, лиховатъ – быть нездоровым, чувствовать тошноту; тоснутъ – болеть, скучать и тошная – нечистая сила; шатун – чёрт и шат – обморок, головокружение, болезнь у собак; «тяжкая пришла», т. е. посетила болезнь, и тяжкун или тяжкий в значении дьявола; икота (икотка) – болезненный припадок и человек, одержимый бесом, икотница – страдающая икотою; притка – падучая и всякий нежданный, нечаянно приключившийся недуг («Мне на таком-то месте попритчилось!», а следующие выражения: «Эх ця притка принесла!», «Притка его ведать, откуда он!» – указывают на демона; сравни: «Кой чёрт тебя принес!», «Чёрт его ведает!») Лишай – гнойный струп на голове и дьявол. Тесная связь нечистой силы с болезнями, расслабляющими тело человеческое, подтверждается и следующими названиями: облом (от «ломать») – дьявол, домовой; костолом и кожедёр – злой человек, леший, чёрт; в числе болезненных ощущений известен и лом в костях…
По народному выражению, больной изнашивается: полнота и крепость его тела как бы поглощаются злобными демонами; напротив, исцелить (восстановить здравие) буквально означает: сделать человека целым…
Эпизодические, заразительные болезни слывут на Руси: поветрие, ветроносное язво и мор; с последним названием родственны слова: обморок – болезненный припадок, мгла, туман и обморочить…»
Ще називали дух хвороби віспи – Воспа Іванівна, Оспиця, Гостя, Гостя Іванівна, Оспа Осповна.
Дух цієї хвороби персоніфікували в жіночому роді. Ставлення до хвороби було шанобливим. Тільки починалася епідемія – пекли млинці, пироги, йшли в хату до хворого, кланялися йому низько і просили хворобу, щоб змилостивилась. Здорових дітей мили водою, яка лишалася від хворого. Уявляли, що віспа – дух, який знаходиться в тілі хворого, тому з нею розмовляли, як з духом, звертаючись не до хворого, а до хвороби. Віспу закликали до себе в дім. Хворих на віспу парили в лазні, струпці заживляли горілкою, присипали попелом і пилом з вугілля.
На відміну від інших хвороб, які старалися прогнати, віспі догоджали: не мили підлогу в домі, не лили воду – віспа цього не любить. Смерть від віспи вважалася благом: ніби на тому світі кожна віспинка стане перлиною. Старовіри вважали, що дитя, яке померло від віспи, буде в перлинах, а прививку від віспи називали «печаткою антихриста».
У деяких місцевостях, коли починалася віспа, в сім'ях припинялися сварки, чоловік і жінка не лягали разом спати до одужання хворих, білизну не прали, в хату не заносили речей, які неприємні віспі, наприклад, дьоготь. Якщо віспа обминала якийсь дім, вважали, що вона образилася на ту сім'ю, просили у неї пробачення, запрошували в дім хворих дітей, або мати йшла із здоровою дитиною до хворої купувати віспу за гостинці. Здорова дитина мала цілуватися з хворою, їсти з нею з одного посуду, пити з одного кухля тощо. Лазня для хворих була завжди так натоплена, що ті часто втрачали свідомість. У тяжких випадках лікували вівсяними млинцями, які прямо з жаровні клали на ледь прикрите тіло хворого. Вважали, що і в разі смерті, і в разі одужання Оспа Осповна переходить в іншу людину. Щоб цього не сталося, особливим заклинанням випроваджували хворобу до лісу.