Батько з Анною вже сиділи поруч на терасі, перед ними стояла таця зі сніданком. Я привіталася невиразним «добридень» і сіла навпроти. З сорому не наважувалася глянути на них; потім їхня мовчанка змусила мене підвести очі. Обличчя Анни було змучене — єдиний слід любовної ночі. Обоє сміялися, виглядали щасливими. Це вразило мене: щастя завжди здавалось мені вінцем успіху, справедливості.
— Добре спалося? — спитав батько.
— Так собі, — відповіла я. — Забагато віскі випила ввечері.
Я налила собі кави, покуштувала трішки, та відразу ж поставила чашку на стіл. В їхній мовчанці крилося якесь спільне очікування, від якого мені стало незручно. Я була надто втомлена, щоб далі це зносити.
— Що сталося? У вас такий загадковий вигляд.
Батько запалив цигарку, видимо, стримуючи хвилювання. Анна дивилась на мене, дивно збентежена.
— Хочу вас про щось попросити, — мовила вона.
Я приготувалась до найгіршого.
— Знову поговорити з Ельзою?
Вона відвернулася, глянула на батька:
— Ми з вашим татом хочемо взяти шлюб.
Я уважно глянула на неї, потім на батька. Якусь мить я чекала від нього знаку, підморгування, які б водночас мене обурили і заспокоїли. Він розглядав свої рука. Я подумала: «Це неможливо», але вже знала, що це правда.
— Дуже добра думка, — сказала я, щоб виграти час. Я ніяк не могла второпати: мій батько, що так уперто противився одруженню, будь-яким кайданам, за одну ніч вирішив… Це змінювало все наше життя. Ми втрачали незалежність. Я враз побачила наше життя втрьох — життя, несподівано врівноважене розумом, розсудливістю Анни, те життя, якого жадала. Освічені, виховані друзі, щасливі, спокійні вечори… Нараз я пройнялася огидою до галасливих вечірок, до південпоамерикапців, різних там Ельз. Мене заполонило відчуття зверхності й гордості.
— Це дуже, дуже добра думка, — повторила я і всміхнулася до них.
— Я знав, що ти будеш рада, моя люба кицюню, — сказав батько. Він заспокоївся, зрадів. Відмінене любовною втомою обличчя Анни видавалося мені привабливішим, і ніжнішим, ніж будь-коли.
— Підійди до мене, кицюню, — попросив батько.
Він простяг до мене обидві руки, притиснув мене до себе, до неї. Я стояла майже навколішки перед ними, вони ніжно дивилися на мене, гладили мене по голові. А я не переставала думати, що моє життя, певно, в цю саму хвилину змінюється і що я, безперечно, для них лише маленька кицька, маленька лагідна тваринка. Я відчувала, що вони десь наді мною, що вони поєднані минулим, майбутнім, зв’язками, яких я не знала і які не могли мене стримувати. Я навмисне заплющила очі, притиснулася головою до їхніх колін, сміялася разом з ними, знов увійшла в свою роль. А хіба ж я не була щаслива? Анна була вродлива, я не знала за нею нічого негідного. Вона мене вестиме далі, звільнить від життєвих турбот і завжди, коли треба, показуватиме мені дорогу. Я розвинуся до кінця і мій батько вкупі зі мною.
Батько встав і пішов по пляшку шампанського. Мене сповнило прикре почуття. Він був щасливий, це найголовніше, але ж я так часто бачила його щасливим з жінкою…
— Я трохи боялася вас, — сказала Анна.
— Чому? — спитала я.
Слухаючи її, я мала враження, що моя незгода могла б перешкодити одруженню двох дорослих людей.
— Я хвилювалася, що ви боїтесь мене, — сказала вона і розсміялася.
Я засміялась і собі, бо справді мала перед нею острах. А вона давала мені втямки, що це знає і що мій страх даремний.
— А вам не видається кумедним одруження двох старих людей?
— Які ж ви старі, — відповіла я з належною певністю, бо якраз вертався мін батько, пританцьовуючи, з пляшкою в руці.
Він сів біля Анни, поклавши руку їй на плече. А вона потяглася до нього всім тілом, аж я опустила очі. Ось чому вона і виходила за нього: задля його сміху, задля цієї міцної і певної руки, задля його життєвої енергії і тепла. Сорок років, страх самотності, останні поклики чуттєвості і чутливості… Я ніколи не думала про Анну як про жінку, звичайно, дивилася на неї, як на якусь абстракцію. Я бачила в ній певність, елегантність, розум, одначе ніколи не помічала чуттєвості, слабості… Я розуміла, яку гордість відчував мій батько: саме Анна Ларсен, горда, незалежна Анна Ларсен виходить за нього заміж. Чи він любив її, чи зможе довго любити? Чи могла б я розрізнити його любов до Анни і ставлення до Ельзи? Я заплющила очі, сонце стомило мене. Ми сиділи на терасі, сповнені стриманості, потайних страхів і щастя.