Розділ IX
Я багато розповідаю про Анну і про себе саму, а мало говорю про батька. Не тому, що його роль у цій історії може видатися найменш важливою, не тому, що він менше цікавить мене. Ніколи я не любила когось дужче, ніж його, і серед усіх тих почуттів, які мене в той час хвилювали, почуття до батька були найстійкіші, найглибші, найважливіші для мене. Я надто добре його знаю, щоб говорити про нього легковажно, та й надто ми з ним подібні. Однак я мушу сказати саме про нього, щоб його поведінка була зрозуміла. Він не був людина марнославна чи себелюбець. Але був легковажний, навдивовиж легковажний. Я не можу навіть твердити, що він був неспроможний на глибокі почуття, він був людина безвідповідальна. Його любов до мене не можна сприймати як легковажну забаву чи звичайну батьківську прихильність. Через мене він міг страждати більше, ніж через будь-кого іншого; а я сама впала у відчай того незабутнього дня хіба ж не тому, що батько немовби залишив мене, уникав мого погляду? Він ніколи не жертвував мною задля своїх любовних історій. Інколи ввечері, щоб відпровадити мене додому, він мусив відмовлятися від того, що Уебб називав «чудовими нагодами». Та поза тим усім — цього я не можу заперечити — він перебував у полоні своїх захоплень, нетривких почуттів, легковажного життя. Він не роздумував особливо. Усе пояснював фізіологічними причинами, які вважав найістотнішими: «Відчуваєш до себе огиду? Більше спи, менше пий». Так само було з ним, коли вряди-годи він проймався сильним почуттям до якоїсь жінки — він не думав це почуття ні приборкати, ні піднести до якогось більш складного рівня. Він був матеріаліст, але водночас і делікатна, чуйна і, врешті, дуже добра людина.
Жадання, яке він відчував до Ельзи, його мучило, однак не так, як би можна гадати. Він говорив не: «Я думаю зрадити Анну, а це означає, що я менше її кохаю», але: «Який жаль, що мене так тягне до Ельзи! Треба, щоб це скоріше скінчилось, інакше я матиму прикрощі від Анни». Крім того, він любив Анну, нею захоплювався, вона змінювала його життя, звільнивши від тих легковажних, нерозумних жінок, з якими він стикався останні роки. І водночас вона задовольняла його марнославство, чутливість і чуттєвість, бо розуміла його, допомагала йому своїм розумом і досвідом. Однак тепер, коли він усвідомив поважність її почуттів до себе, я цього менш певна! Вона видавалася йому ідеальною коханкою, ідеальною матір’ю для мене. Але чи думав він також і про «ідеальну дружину» з тим усім, до чого ці слова зобов’язують? Навряд. Я певна, що в очах Сіріла та Анни він, так само, як і я, був неповноцінний в емоційному розумінні. І все ж це не заважало йому жити пристрасно, бо він вважав це за нормальне і вносив у це всю свою житейську жвавість.
Коли я складала свій план, як усунути Анну з нашого життя, про нього я не думала, бо знала, що він оговтається від цього, як завжди оговтувався: розлучення коштуватиме йому менше, аніж упорядковане життя. Справді, його, як і мене, вражали і підтинали лише звичка та одноманітність. Ми були з ним однієї породи — інколи я казала собі, що це чудова чистокровна порода — порода кочовика, а інколи запевняла себе, що це жалюгідна зачерствіла порода марнотратників життя.
А тепер батько страждав чи принаймні впадав у відчай: Ельза стала для нього символом минулого життя, молодості, не взагалі, а саме його молодості. Я відчувала, що він умирає від бажання сказати Анні: «Моя кохана, вибач мені за один-однісінький день. Мені треба переконатися з цією дівкою, що я ще не стариган. Мені треба ще раз відчути млість її тіла, і тоді я заспокоюсь». Але він не міг сказати їй цього: не тому, що Анна була ревнива чи якась особливо цнотлива і незгідлива в таких питаннях, а тому, що вона погодилася жити з ним, поставивши, певно, такі умови: він докінчить з безтурботною розпустою, бо він не школяр, а чоловік, якому вона довіряє своє життя. Тому він повинен гарно поводитись, а не бути рабом власних пристрастей. Ніхто не міг за це докоряти Анні. Це був цілком нормальний, здоровий розрахунок, однак він не заважав батькові бажати Ельзи, жадати її все дужче й дужче, жадати непереборно, мов якусь заборонену річ.