Але ми не знайшли Пароплава Віллі (якого згодом перейменують на Містера Джинґлза): ані в повстяному стінному гнізді, ані за різним мотлохом, який ми повитягали заради пошуків у коридор. Мотлоху було чималенько, більше, ніж я думав, бо гамівною кімнатою ми не користувалися вже бозна-скільки. З появою Вільяма Вортона це зміниться, але, звісно, тоді ми ще про це не знали. Щасливчики.
— Куди вона поділася? — зрештою спитав Брутал, стираючи з шиї піт великою синьою банданою. — Ні дірки, ні тріщинки… є оце, але… — Він показав на зливний отвір у підлозі. Під решіткою, крізь яку могла пролізти миша, була густа сталева сітка, куди навіть муха б не просочилася. — Як вона сюди потрапила? Як утекла?
— Не знаю, — відповів я.
— Але ж вона сюди забігла, правда? Тобто ми всі втрьох її бачили.
— Угу, прямо під двері. Трохи мусила протискатися, але пролізла.
— Йой, — сказав Брутал, і від такого гевала це слівце прозвучало дивно. — Добре, що зеки не можуть такими крихітними стати, правда ж?
— Ще б пак. — Я востаннє пробіг поглядом уздовж повстяних стін, шукаючи дірку, тріщину, що завгодно. Але нічого не було. — Все. Ходімо.
Пароплав Віллі знову показався через три вечори, коли за столом чергового сидів Гаррі Тервілліґер. Персі теж був на чергуванні — й погнався за мишею по Милі з тією самою шваброю, яку подумував використати Дін. Гризун легко уникнув Персі, прослизнувши повним переможцем у шпарину між підлогою та дверима гамівної кімнати. Матюкаючись на повен голос, Персі відімкнув ті двері й знову повитягав усю хрінь. Дивитися на це було смішно і страшно водночас, розповідав потім Гаррі. Персі присягався, що зловить кляту мишу й відірве їй заражену довбешку. Але, звісно, не зловив. Спітнілий і скуйовджений, з полами сорочки, що вибилися зі штанів і висіли ззаду, він повернувся до столу чергового за півгодини, відгорнув п’ятірнею волосся з очей і сказав Гаррі (який протягом усього гармидеру незворушно читав книжку), що він приклеїть на двері внизу ізоляційну стрічку; це владнає справу з гризунами, проголосив він.
— Персі, роби, як вважаєш за потрібне, — сказав Гаррі, перегортаючи сторінку ковбойського роману, який читав. Він подумав, що Персі забуде перекрити шпарку під тими дверима, й не помилився.
8
Наприкінці тієї зими, коли описані події вже були в минулому, Брутал підійшов до мене однієї ночі, коли нас було тільки двоє, блок Е тимчасово стояв порожній, а решту наглядачів на якийсь час розподілили по інших корпусах. Персі вже був у Браяр-Ріджі.
— А йди-но сюди, — дивним, здавленим голосом покликав Брутал, і це змусило мене рвучко озирнутися на нього. Я щойно зайшов досередини знадвору, де панувала холоднеча і сльота, та обтрушував краплини дощу з пальта перед тим, як його повісити.
— Сталося щось? — спитав я.
— Ні, — відповів він, — просто я знайшов, де жив Містер Джинґлз. Ну, тоді, коли ще тільки прийшов, до того, як його Делакруа взяв. Хочеш побачити?
Ще б я не хотів. Слідом за ним я пішов Зеленою милею до гамівної кімнати. Усе, що ми там тримали, вже лежало в коридорі; Брутал явно скористався затишшям у потоці клієнтів, щоб трохи поприбирати. Двері стояли навстіж, і я побачив усередині наше відро зі шваброю. Підлога, того самого хворобливого відтінку лайму, що й сама Зелена миля, висихала смугами. Посеред кімнати стояла пересувна драбина, та, яку ми тримали в коморі, що, так уже вийшло, слугувала останньою зупинкою для засуджених державою до страти. Позаду драбини, ближче до вершечка, видавалася вперед полиця — щоб робітник міг поставити на неї, наприклад, ящик з інструментами чи відро з фарбою. Зараз на ній лежав ліхтарик. Брутал передав його мені.
— Лізь нагору. Ти нижчий за мене, тому доведеться майже до кінця піднятися, але я потримаю твої ноги!
— Я лоскоту боюся, — попередив я, ступаючи на першу сходинку. — Особливо під коліньми.
— Запам’ятаю.
— Добре, — сказав я, — бо поламане стегно — завелика ціна за те, щоб дізнатися походження однієї-єдиної миші.
— Га?
— Та то я так. — Моя голова вже була біля лампочки під сіткою в центрі стелі, і я відчував, як похитується під моєю вагою драбина. Надворі вистогнував зимовий вітер. — Ти просто тримай мене.