— Киньте грати в піжмурки, Кносе! Хто у вас в кімнаті, що за пізні гості? Чому мовчите? Вам заціпило? Та-а-а-к… Продовжуйте вашу таємну асамблею, продовжуйте! Тільки ніхто з вас не вийде з кімнати. Забули на радощах, що магніти всіх дверей замикаються з мого кабінету? Я вже замкнув їх! Ви в пастці. Авантюра з контейнером дорого обійдеться вам, підлі зрадники!
— Штандартенфюрер, прошу вас, заспокойтеся…
— Замовкніть, Кносе! Я все перевірив. Гертруди Вурм і Шумера в себе немає, вони у вас. І Ларсен також у вас. Мені все відомо! Ларсен, хто вам дозволив поткнутися сюди, без мого виклику?
Динамік озвався — говорила фрейлейн Труда:
— Штандартенфюрер, ви пізно спохватилися. Ларсен уже піднявся нагору. Нам з вами треба серйозно поговорити.
— Ха! Ваша милість зволить зі мною поговорити? Про що ж? Про те, з ким знюхалися, кому продали контейнер! Кляті каналії, боягузи, зрадники! — заволав Брендорф. — Через рік до ваших ніг лягли б усі скарби світу, а вас купили за папірці, за нікчемні долари… Підлі душі! Ви хотіли встромити мені в спину ніж в той час, коли я стою на порозі мети. Та я із вас із живих вимотаю жили! Ларсен не втече, ні. Цього товстопикого дурня за ноги притягнуть до мене!
Рука Брендорфа простяглася до бічної стінки стола, пальці ковзнули по рядку кнопок. Пролунало протяжне виття сирени. Ліворуч на стіні одна за одною спалахували червоні лампочки, їхнє світло швидко зливалося в суцільне кільце. Сирена повільно вщухла.
Динамік забубонів збудженими голосами. В кімнаті Кносе виникла якась спірка. Зненацька на весь кабінет розлігся вереск Шумера:
— Мій штандартенфюрер, я не винуватий, я їм говорив, що без вас ми не сміємо… Мене не послухали! Відпустіть магніти, я вийду, все розкажу… А-а-а! Що ви робите, Цаар?! Кносе, захистіть… Рятуй…
Пролунав короткий сухий тріск, голос на півслові обірвався. Після паузи знову відгукнулася Труда.
— Штандартенфюрер, я відчуваю, що трапилася велика помилка. Ваші дивні звинувачення… До чого тут долари? Ми й на думці не мали… Вислухайте мене!
— Я був готовий вислухати, що скаже Шумер, — відповів Брендорф. — Здається, його мучила совість. Ви заткнули бідоласі пельку кулею. Тепер хочете вгощати мене побрехеньками? Не вірю бодай одному вашому слову! Ми поговоримо, як тільки до мене приведуть Ларсена. Не сумнівайтеся, поговоримо!
— Якщо ви не випустите нас з кімнати і не вислухаєте…
Труді не дав договорити густий бас, що загримів з динаміка, поглинаючи всі інші звуки:
— Штандартенфюрер! Доповідає командир головного патруля. Затримати втікача не вдалося.
— Ви там що, понапивалися?! Як це — не вдалося?
— Він знав нічний пароль, його випустили за кільцеву зону. А затим з ангара катапультував «Колібрі-3». Це машина коменданта охорони Цаара. Навздогінці вилетів черговий «Кондор». За шістнадцять хвилин сорок секунд він атакуватиме «Колібрі» і знищить над джунглями в квадраті М-63. Діємо згідно з інструкцією.
Брендорф сполотнів.
— Не треба! Я забороняю! Назад… заверніть «Кондора» назад, негайно заверніть, ви чуєте?! — Він горлав як несамовитий: — Чуєте? Це наказ! Ні в якому разі не збивати «Колібрі», не обстрілювати!
Тим же басом динамік твердо заявив:
— Штандартенфюрер, це неможливо! За вашою інструкцією, щоб не демаскувати місця нашого перебування, радистам суворо забороняється виходи в ефір на зв'язок з нашими електрольотами, котрі перебувають у повітрі.
— Викиньте з голови всі інструкції, я їх скасовую! Негайно налагодьте зв'язок із «Кондором»!
— Неможливо! З електрольотів знято радіоприймальну апаратуру. Зв'язок тільки однобічний — пілот «Кондора» може викликати нас, а ми його не можемо.
— Прокляття!
Аж тепер я зрозумів Брендорфа. Він краще, ніж хтось інший, знав і уявляв собі, що станеться, коли «Колібрі» впаде на ліс. У Ларсена в електрольоті був контейнер. Контейнер з бактеріями!..
Володар підземного «бастіону» готував смерть іншим, а сам не збирався помирати. Він хотів жити. Жах близької загибелі від бактерій підстьобнув його, додав енергії. Не встиг командир патруля замовкнути, як рука Брендорфа вже люто шарпала за перемикачі. Я й не підозрював, що у фашистському «бастіоні» глухої ночі не змикало очей стільки люду. Десь неподалік, у таємному ангарі, пілоти чатували в кабінах електрольотів, завжди були напоготові патрулі якоїсь «кільцевої зони», круглодобово мусили не спати й ті, хто забезпечував місто електроенергією, світлом, чистим повітрям… Тепер Брендорф з'єднувався ще із якоюсь операторською. Він майже кричав, схилившись над столом, над мікрофоном:
— Негайно відповідайте! Скільки вам треба часу, щоб якнайскоріше налаштувати апаратуру дистанційної нейтралізації «С-17»? Об'єкт для обробки — квадрат М-63. Нейтралізація миттєва, знешкодження «С-17» абсолютне!
З операторської відповіли, що для цього потрібно не менш як годину. І додали: якщо за оператора буде сам інженер Шумер, то він, звичайно, впорається скоріше, хвилин за сорок.
— А без Шумера, без Шумера хто-небудь із вас здатний повернути мізками й підготувати апаратуру за чверть години? Обіцяю звання штурмбанфюрера, Залізний хрест і мандат гауляйтера в будь-якій частині планети, на вибір!
— За п'ятнадцять хвилин неможливо, штандартенфюрер.
Брендорф труснув головою. Здавалося, він змирився з безнадійністю становища. На губах з'явилася жорстока посмішка. Клацнувши перемикачем, він сказав:
— Ви все чули, Кносе? Тепер розумієте, що наробили? Без Шумера оператори не встигнуть нейтралізувати бактерії, коли «Колібрі» впаде над лісом. Шумер упорався б за чверть години, я знаю. Він мертвий?
— Цаар поспішив, я йому не наказував стріляти, — язик у Кносе заплітався. — Йому ніхто не наказував, він сам…
— Ви все добре обміркували, мерзотники! Цаар дає Ларсену пароль, готує для нього свій електроліт… Усе обміркували, крім одного — що самі сконаєте через десять хвилин. Виправдовуватися будете в пеклі, любий Кносе. Кінець наближається. Лічіть останні секунди вашого підлого життя! Тепер я можу вас випустити, тепер уже все одно… Патруль! Алло, патруль! Покажіть політ «Кондора»!
— Я «Кондор», я «Кондор»! Бачу ціль. Через п'ять хвилин відкриваю вогонь. Відстань скорочується. Я «Кондор». Атака через чотири хвилини сорок шість секунд…
На екран насунулася якась темна маса, за мить зображення проясніло, промайнуло обличчя пілота. І знову — хмари, зорі, невеликий літак у небі.
— Через три хвилини сорок секунд відкриваю вогонь…
Ще одна чорна рухома цятка — маленький джмелик-«Колібрі», що повз у піднебессі. За цим джмеликом мчав електроліт з ледве помітними виступами крил, схожий на летючу акулу. Пальці Брендорфа м'яли, жмакали халат, на стіл упав відірваний ґудзик.
— Прокляття!!!
А пілот, якого щойно показав екран, монотонно повторював:
— Я «Кондор», я «Кондор»! Бачу ціль візуально. Наближаюся до неї. На локаторі… — голос раптом змінився, завібрував: — «Бастіон», увага! Я «Кондор»! У мене ліворуч по курсу — два швидкісні винищувачі. Вони прикривають ціль, ідуть мені навперейми!
Два видовжені гостроносі літаки з'явилися на екрані блискавично. Акулоподібний «Кондор» провалився кудись у прірву, за ним шугнули гостроносі силуети, залишаючи в небі дві стрічки, що відсвічували блідим сяйвом. Неначе упав униз і чотирикутний екран, силкуючись утримати на своєму полі все те, що відбувалося в нічному небі над джунглями. Кілька мерехтливих ниток простягнулося до «Кондора» і схрестилися на ньому. І там, де вони перетнулися, спалахнув клубок вогню. Тривожна скоромовка пілота перейшла в розпачливе волання:
— Винищувачі… Пізнавальних знаків не розберу. «Бастіон», я «Кондор»… Допоможіть! «Бастіон», мене поранено. В кабіні полум'я, я осліп. Не можу! О-о-о-о…
Зі стіни палахнуло вогнем і димом. Крізь червоні язики проступило перекошене обличчя. За секунду ця картина змінилася на іншу: над хвилястим простором сельви падав, перевертаючись, палаючий смолоскип, губив у повітрі чорне шмаття. Торкнувшись верхівок дерев, смолоскип вибухнув снопом іскор.