— Ніколи не могла б собі уявити, що ти спроможешся на щось таке, — сказала ігуменя. — Як це було, Боніфаціє? Навіщо ти це зробила?
— Тобі не спало на думку, що вони можуть померти з голоду або втонути в річці? — спитала мати Анхеліка. — Що можуть застудитись? Ні про що не подумала, розбійнице!
Боніфація захлипала. Комірчина була насичена запахом масної землі і вогкого зілля, який у присмерку вчувався ще виразніше. Нічний духмяний запах, здавалося, проникав крізь вікно, змішаний з чистим, прозорим стрекотінням цвіркунів і цикад.
— Ти була як звірятко, а тут ми тобі дали дах над головою, родину, ім’я, — сказала ігуменя. — І ми дали тобі бога. Чи це для тебе нічого не означає?
— Ти не мала що їсти, не мала у що вдягтися, — буркнула мати Анхеліка. — Ми виховали тебе, вдягли, вивчили. Чому ти так вчинила з дівчатками, невдячна?
Час від часу тілом Боніфації пробігали дрижаки, від стегон до плечей. Намітка зсунулася, і гладке рівне волосся впало на лоба.
— Годі плакати, Боніфаціє, — сказала ігуменя. — Одізвися нарешті!
Місія прокидається вдосвіта, дзижчання комах змінюється співом птахів. Боніфація входить до спальні, теленькаючи дзвіночком: вихованки схоплюються з койок, проказують молитву, одягаються. Потім розходяться по місії; згідно зі своїми обов’язками, наймолодші підмітають подвір’я, резиденцію, їдальню, старші — каплицю і класи. П’ятеро вихованок виносять кошики зі сміттям на подвір’я і там чекають на Боніфацію. Ідуть за нею по стежці, минаючи площу Санта-Марія де Ньєви, потім поле і перед самим будинком лоцмана Ньєвеса повертають на іншу стежку, котра звивається поміж пальмами у напрямку вузької ущелини, що править за міський смітник. Раз на тиждень помічник алькальда, Мануель Агіла, палить сміття. Щовечора тут вештаються агваруни: одні порпаються у смітті в пошуках недоїдків і хатнього начиння, інші кричать, відганяючи палицями хижих птахів, які жадібно кружляють над ущелиною.
— Тебе не обходить, що ті дівчатка знову почнуть жити у соромі й гріхові? — спитала ігуменя. — Що забудуть усе, чого вони тут навчилися?
— Твоя душа надалі залишається поганською, хоча ти й говориш по-християнському і не гасаєш голою, — сказала мати Анхеліка. — Її не лише не обходить це, мати, а вона тому їх і випустила, щоб вони знову стали дикунками.
— Але ж вони хотіли піти, — мовила Боніфація. — Вийшли на подвір’я, дісталися до хвіртки, і по їхніх обличчях я бачила, що вони хочуть піти разом з тими двома, які прибули вчора.
— Зробила це, бо вони хотіли, — скрикнула мати Анхеліка. — Бо була на них зла! Бо мусила працювати біля них, а ти ненавидиш працю, ледащо, дияволице!
— Заспокойтесь, будь ласка, мати Анхеліко, — ігуменя підвелася.
Мати Анхеліка піднесла руку до грудей, потім торкнулася чола: брехня виводить її з рівноваги, вона щиро шкодує.
— Це через тих двох, які прибули вчора, матусю, — сказала Боніфація. — Я не хотіла, щоб інші також втікали, я збиралася відпустити лише тих двох, бо мені стало їх дуже шкода. Не кричи так, матусю, ти ж потім хворієш, завжди, як перенервуєш, то хворієш.
Коли Боніфація і вихованки повертаються від смітника до місії, мати Гризельда і її помічниці вже встигають приготувати сніданок: овочі, кава, булочки власної випічки. Після сніданку вихованки йдуть до каплиці, там займаються вивченням священної історії і катехізису, вчать молитви. Опівдні повертаються до кухні і під керівництвом матері Гризельди — рожевощокої, заклопотаної, рухливої — готують обід: овочевий суп, риба, маніока, дві булочки, овочі, дистильована вода. Згодом вихованки можуть годину бігати по подвір’ю або відпочивати в тіні фруктових дерев. Потім ідуть до класу для початківців. Мати Анхеліка вчить їх іспанської мови, алфавіту і рахуванню. Мати ігуменя викладає історію і географію, а мати Патросінія — математику. Увечері черниці й вихованки читають молитви у каплиці, потім знову розділяються на групки для роботи на кухні, в саду, в комірчині, в їдальні. Вечеря скромніша від сніданку.
— Вони розповідали про своє селище, щоб розчулити мене, мати, — сказала Боніфація. — Пропонували мені усе на світі, і мені їх стало шкода.
— Ти навіть не здатна брехати, Боніфаціє, — ігуменя опустила руки, які, наче білі птахи, майнули у синюватій напівтемряві і з’єдналися знову. — Дівчатка, котрих матір Анхеліка привезла з Чікаїса, не говорили по-християнському. Бачиш, як ти недаремне грішиш?
— Я розмовляю по-поганському, мати, ти просто нічого про це не знала. — Боніфація підвела голову, два великі вогники на мить блиснули з-під волосся. — Я навчилася, слухаючи тих дівчаток, але ніколи тобі про це не розповідала.