— Я не дозволю вам такої неповаги до нього, — обурюється доктор Севальйос. — Тримайте язики за зубами, хлопці. Цей чоловік носить рясу і вже сивий.
— Але, докторе, тут не може бути й мови про неповагу, — заперечує Мавпа. — Ми неймовірно щасливі бачити його тут, слово честі, ми лише хотіли потиснути йому руку.
— Негостинний мангач ще не народився, докторе, — каже Хосе. — Добрий день, доньє Анхеліко. Треба відзначити цю подію, принесіть нам що-небудь випити, піднімемо тост за отця Гарсію. Ми помиримося з ним.
Анхеліка, дуже поважна й насуплена, підходить до них, тримаючи в руках дві чашки кави.
— Чому у вас таке сердите обличчя, доньє Анхеліко? — запитує Мавпа. — Ви не раді нашим відвідинам?
— Ви зараза цього міста, — хрипить отець Гарсія. — Первородний гріх П'юри. Хоч би ви мене вбивали, я не вип’ю з вами.
— Не хвилюйтесь так, отче, — просить Мавпа. — Ми справді тішимося, що ви повернулися до Мангачерії.
— Йолопи, волоцюги! — гарчить отець Гарсія, і мухи знову кидаються врозтіч. — Як ви розмовляєте зі мною?
— Ну от, ви самі бачите, докторе Севальйос, хто тут до кого ставиться без поваги, — каже Мавпа.
— Залиште отця в спокої, — кричить Анхеліка Мерседес. — Дон Ансельмо помер. Отець і доктор були біля нього, не спали цілу ніч.
Вона ставить чашки на стіл, повертається до кухні, а в кімнаті чути лише брязкіт ложечок, сьорбання доктора Севальйоса й важке дихання отця Гарсії. Брати Леон ошелешено дивляться один на одного.
— Самі бачите, хлопці, — озивається доктор Севальйос. — Сьогодні день не для жартів.
— Помер дон Ансельмо, — вигукує Хосе. — Мавпо, наш арфіст помер.
— Але ж він був чудовою людиною, докторе, — белькоче Мавпа. — Великим артистом і славою П’юри. У мене серце крається, докторе Севальйос.
— Він був для нас усіх як батько рідний, — додає Хосе. — Болас і Молодий, напевне, непритомні з жалю. Це його учні, докторе, щирі друзі дона Ансельмо. Ви навіть не знаєте, як вони про нього піклувалися, докторе.
— Ми нічого не знали, отче, — промовляє Мавпа. — Будь ласка, пробачте мені ці жарти.
— Помер, так раптово? — дивується Хосе. — Адже вчора він почував себе дуже добре. Увечері ми з ним їли тут, і він сміявся та жартував.
— Де він, докторе? — запитує Мавпа. — Ми повинні піти попрощатися з ним. Хосе, треба позичити чорні галстуки.
— Арфіст там, де й помер, — каже доктор Севальйос. — У Чунги.
— Він помер в Зеленому Домі? — вигукує Мавпа. — Навіть не завезли арфіста до лікарні?
— Це землетрус для Мангачерії, — зітхає Хосе. — Без арфіста вона вже не буде такою, як була.
Вони знічено крутять головами і провадять свої монологи та діалоги, у той час як отець Гарсія п’є каву, не відриваючи чашки від рота. Доктор Севальйос уже випив і зараз бавиться ложечкою, силкується втримати її в рівновазі на кінчику пальця. Брати Леон урешті замовкають і сідають за сусідній стіл. Доктор Севальйос пригощає їх цигарками. Коли входить Анхеліка Мерседес, вони мовчки курять, так само приголомшені, пригнічені.
— Тому Літума й не прийшов, — озивається Мавпа. — Мабуть, лишився з Чунгітою.
— Вона вдає з себе байдужу, холодну жінку, — промовляє Хосе. — Але в неї, мабуть, серце також крається. Вам не здається, доньє Анхеліко? Як-не-як рідна кров.
— Можливо, їй і шкода батька, можливо, — знизує плечима Анхеліка Мерседес. — Однак хіба можна стверджувати, що вона була люблячою донькою?
— Чому ти так говориш, кумо? — запитує доктор Севальйос.
— А вам здається, що ви добре зробили б, коли б узяли до себе на роботу власного батька? — в’їдливо каже Анхеліка Мерседес.
— Докторові Севальйосу все здається добрим, — хрипить отець Гарсія. — Під старість він дійшов висновку, що на світі немає нічого поганого.
— У ваших словах звучить сарказм, — усміхається доктор Севальйос. — Але погодьтеся, що в цьому є дрібка правди.
— Дон Ансельмо давно помер би, якби не грав на арфі, — каже Мавпа. — Митці живуть своїм мистецтвом. Що поганого в тому, що він там грав? Чунгіта йому добре платила.
— Допивайте швидше каву, мій друже, — квапить отця Гарсію доктор Севальйос. — Мені раптом захотілося спати, просто очі заплющуються.