— Але хлопці Борнека вже все зробили.
— Я французькою говорю чи як? — підвищив голос Корсо. — Вони нічого не нарили, тож піщинка або давніша, або замаленька. Подзвони до оператора, перевершуй саму себе.
А тоді звернувся до Наталі, що стояла, спираючись на одвірок.
— Ти візьмеш на себе торговців, сусідів, найближчих знайомих. Далі розшириш коло: Ніна була натуристкою, прихильницею йоги, усіляких таких дурниць. Хтозна, може, той, кого ми шукаємо, був нудистом.
Жарту ніхто не зрозумів. Нехай. Цінність інструктажу вимірюється силою натхнення, яке вдалося передати військам.
— Ще одне, — звернувся він до Стокос. — Софі Серейс народили анонімно. Знайти її біологічних батьків тепер неможливо, але Борнек зробив запит щодо притулків та названих родин, де вона виховувалася. Подивися, може, там щось справді є.
— Гадаєш, слід копати так глибоко?
— Хтозна. Мотив може мати корені в дитинстві, через образу якоїсь іншої покинутої дівчинки.
Наталі навіть не поворушилася. Просторікування Корсо не справили на неї жодного враження.
Стефан повернувся в бік Ландремера.
— Людо, рушай знову в клуби, де вона працювала, подивися, чи немає там серед відвідувачів якихось пришелепкуватих. Перевір усі одноразові виступи. Вона часто ходила танцювати стриптиз на один вечір в різні клуби або до приватних осіб. Можеш там надибати купу людей… А ще попроси Крішну — хай пошпортається в базі Salvac; напевно там є дані про вбивства, скоєні у сяк-так схожий спосіб: з покаліченням або придушенням.
— Борнек…
— Вони шукали в Іль-де-Франс. Розшир межі Франції. Порийся в архівах, що існували до появи цифрових файлів. Розпитай старожилів. Копирсайся в папірцях. Чорт, схожі поранення, мабуть, траплялися в минулому, таке неможливо забути!
Він лютував далі, але вже ніхто його не слухав. Усі сприймали його таким, яким він був — страшенно злим, завжди незадоволеним.
— А ти сам? — нарешті запитала Барбі: лише вона могла собі дозволити такі кпини.
— Спочатку лизатиму дупу Борнеку — не хочу, аби в нас з’явилося півповерху ворогів. Згодом візьмуся за танцівниць, колег і, так би мовити, подруг Ніни. Усі зійшлися на думці, що вона була чи не найкрутішою чувіхою, але жоден свідок не бовкнув зайвого про її особисте життя.
Будь-де вже б зайшлися жартувати з боса: отакої, лишив собі ласий шмат роботи, — дівчат, — але в групі Корсо зубоскалам зараз би перехотілося сміятися. Зрештою, нікому й не спало б на думку, що він їде саме витріщатися на сідниці стриптизерок. Не той калібр.
7
— Якщо ти вважаєш, що впораєшся з тим краще від нас, то сильно помиляєшся.
— Я так не вважаю. Бомпар просила мене перейняти естафету. А я вже постараюся, як зможу.
Патрік Борнек був середнього зросту, мав круглий, як діжка, тулуб та плескатий ніс. Зовнішність пасувала до мислення. Він марудно й наполегливо долав усі перешкоди, набирався досвіду і, врешті-решт, став першокласним слідчим.
Щаблями службових сходів він піднімався геть інакше, ніж сам Корсо: жодного геройства, моторошної багаторічної служби у складі небезпечних бригад — навпаки, він довго й терпляче сидів на адміністративній роботі, що дало свої плоди. За відсотками розкритих злочинів група Борнека була на одному рівні з командою Корсо, хай свої завдання вони виконували й не так швидко, не так блискуче, не так показово.
Цікаво, що спершу справу «Сквонка» мали передати групі Корсо, який чергував того дня, коли знайшли труп. Але саме перед тим його відправили до нотаріуса, який розтяв собі горло ножем для паперу. Доки він шукав винного, — ним виявився позбавлений спадку клієнт, що в такий спосіб висловив своє незадоволення, — документи щодо вбивства стриптизерки мали вже бути в нього на руках, але справу Ніни Віс, яка вже й так набула чималого медійного розголосу, Катрін Бомпар вирішила довірити скромнішій команді.
Борнек всівся за свій стіл. І відразу його шия десь потонула, а сам він став схожим на похмурого бичка в загоні.
— Дідька лисого ти щось знайдеш, — проказав він, — покидьок не залишив жодних слідів. Ніхто не бачив жертву цілу добу перед тим, як вона була вбита. Ніхто нічого не зауважив у дні перед самою загибеллю Ніни. Щодо її близьких, то ми вже так їх замордували, що вони тепер можуть оголосити себе потерпілими й звинуватити нас у переслідуваннях.
— Але навіщо її зв’язали білизною?
— Дівчину задушили вузлом «засувний штик», щось на кшталт ковзного вузла. Зап’ястки й щиколотки скріпили «вісімкою». Морські фокуси. Ми не кликали на допомогу цілий Гавр укупі із Тулоном через це… Ми навіть звернулися до скаутів.
— Чому до скаутів?
— Вони добре знаються на вузлах. Так ми й натрапили на підказку…
— А бондаж? — не вгамовувався Корсо. — Ніна, мабуть, робила фото, знімала фільми для інтернету, зустрічалася з прихильниками садо-мазо…
— Ми думали про це. В її записах немає жодної згадки про таку роботу, але повір мені: вона вміла пильнувати гроші. Справжня крамарка. Ми і в їхнє середовище встромили носа, залучили БПТЛ. Нічого надзвичайного не виявили.
— Але ж її понівечили?
— Я тебе прошу. Сушити собі голову, чому мерзотник силувався зобразити щось на обличчі бідолашної дівчини, — про що тут можна говорити? Він намагався спотворити її, та й годі.
Борнек помилявся: роздертий рот, камінь у горлі — геть не другорядні деталі. Злочинець перетворив обличчя жертви на справжню картину, тож цей жах мав якесь підґрунтя.
— Я помітив, що на тілі вбитої немає слідів опору, — зауважив Корсо.
— Ну то й що? — роздратовано докинув Борнек. — Ти вже з цього виводиш висновок, що вона знала головоріза, довіряла йому? Ти забагато телесеріалів передивився. Ніколи досі злочин не був розкритий на підставі таких ось міркувань. Можливо, він заскочив її зненацька й негайно зв’язав. Або дав їй наркотик, що не залишає слідів. Хіба що вона була так налякана, що й поворухнутися не змогла. Ми ніколи не дізнаємося, що тоді відбувалося насправді.
Корсо збагнув, що Борнек відступив, тож йому доведеться самому кидатися в бій.
— Я подумав, що було б доречно зосередитися на самій Ніні…
— А ми чим займалися, як ти гадаєш? Ми все переворушили, все перевернули догори дриґом. Жодної зачіпки ані щодо вбивства, ані щодо самої жертви.
— А її дитинство?
— Власне, чекаємо на документи з Управління соціальної допомоги дітям, але ти їх знаєш…
Він подумав: якби його самого коли-небудь убили, що б тоді нарили про його минуле? Корсо теж перебував у дитинстві під опікою держави, мав реєстраційний номер 6065. Прізвище, що звучало на італійський лад, він отримав тому, що народився в Ніцці, за кілька кілометрів від кордону.
Що б відкопали копи, якби дісталися до його дитячих та молодих років? Найменування притулків, імена названих батьків, але напевно нічого про таємний безлад, який виліпив з нього особистість, про темні провалля, що обернули його на людину-загадку з купою несподіванок і суперечностей. Так він собі міркував і знову почав сподіватися. Софі Серейс, певно, теж мала свої таємниці…
Борнек підвівся й став біля вікна, тримаючи руки в кишенях.
— Мене відсторонили…
— Не кажи так.
— Саме так. Відсторонили, але це все одно, як добре подрочити. Відчуваєш приниження, але насамкінець надходить полегшення.
Слова на довершення розмови.
Корсо встав і спробував пожартувати:
— Ми виконаємо роботу, однак навряд чи знайдемо щось нове. Але треба ж якось угамувати ЗМІ та публіку.
— Еге ж, — промовив Борнек і став обличчям до співрозмовника. — Корсо, хіба я тебе не знаю? Ти впевнений, що зможеш упоратися краще від нас. Гаразд, бажаю успіху. А я собі їду у відпустку.
Корсо попрямував до кабінету. Проходячи повз Нарковідділ, почув, що там аж гай шумів: обговорювалася вчорашня перестрілка. Він прискорив крок, щоб не натрапити на копа з їхньої бригади.