Ми так і не дізнаємось, на що здатний ще наш мудрий Сиз XII, що він може зробити, загинаючи третього, четвертого, п'ятого і десятого пальця, бо тут зайшла в кімнату його сестра Мармусія. В одній руці вона занесла срібну таріль з чашечками, а в другій — перламутрову скриньку, накриту зверху білою хмаркою.
І те й друге поставила на стіл.
Білу хмарку вати зняли. І от!..
Чублик розгубився, до вух запалав, запалав на лиці жаром-медом, не міг одірвати очей. Бо в тому ящику, в м'яких гніздах на білій ваті лежали… Ні, не лежали, а сяяли, сміялися, горіли — вишнево, кармінно, лимонно! — маленькі світлячки. І видно було, що вони з простого дерева, а тільки ж — які барви і яка несподівана, яка сильна гра сяйва!
— Це я сам! Це я сам вирощував. У підземній теплиці. Таких світлячків у лісі нема. Нема таких у світі! — гаряче шепотів Сиз і закохано дивився на блиск, на сіяння вирощених ним світлячків, які лежали один коло одного у білих ватяних гніздах. — О-о, там у мене, Чублику, в підземній оранжереї, є такі дива дивенні, я колись тобі покажу. Ну як, подобаються? Правду кажи!
Хіба треба було питати? Чублик утопав очима в тих розкошах, в тих синіх, золотих, пурпурних жаринах-вогниках.
— Що ж, я дарую тобі, Чублику! Бери! Ти їх порозкладай дома в ліхтариках, в кімнаті на стінах. Побачиш, як спалахне і засяє у тебе в корчі царство нічних світлячків. Тримай! Тільки водою підмочуй вату, не забудь!
Чублик узяв спіднизу ту скриньку і до діда Вертутія поглядом: як же його? Куди ж його? Може, від сяйва, а може, від негаданого щастя Чублик сам раптом спалахнув й засвітився, як нічний світлячок в темряві.
— Сизе! — піднявся з крісла Вертутій. — Ти мені вибач, кхе-кхам, може, я і не той, і не теє щось бовкнув, все те з душевної простоти, воно в мене буває. А тільки ж я бачу… Оце радий онук, і в мене на душі — просто сіяніє. Тож дозволь і нам, значить, скромний наш подарунок… тобі і дорогій нашій Мармусії, осьде він, о!
Вертутій розгорнув пакунок і поставив на столі… Поставив перед очима Сиза й Мармусії веселий, живий, золотистий вітрячок. Саме золотистий, бо зроблений він був із сухої, добре вистояної на сонці очеретини.
— Вітрячок, кхе-кхам, скажу вам, з великим секретом. Я бився над ним двадцять два роки. Ось дмухніть на нього, дмухніть! Всі вітрячки на світі крутяться як? За вітром крутяться, клянусь вам честю, тільки за вітром. А я мудрував, і так і сяк прилаштовував крила і от зробив, зробив-таки — проти вітру крутиться! Ага, попробуйте дмухніть сильніше! Не бійтесь!
Дмухнув Сиз, навіть сувора Мармусія підійшла, стулила губи грамофончиком і легенько дмухнула (і тут же холодно відступилась, показуючи, що вона далека від їхніх дитячих забав!).
Вітрячок захурчав, золотисте коло замиготіло-заспівало на столі.
Сиз радісно стовбурчив брови, дивився, і хтозна, чи він справді вірив, що цей вітрячок — єдиний у світі! — крутиться навпаки, проти найдужчого вітру, чи просто радів: є у нього ще один симпатичний млинок! Він сказав, що буде берегти його, поставить на дах поруч із старим вітрячком, і хай вони крутяться разом: один за вітром, а другий проти вітру!
Очеретяний вітрячок швидко лопотів, золотим клубком накручував тиху пісню. Мармусія схопилася, нагадала братові:
— Припрошуйте гостей. Кава холоне.
Сказала і стала поважливо збоку, з рушником на плечі.
Ах, яка то була кава! Губи злиплися, а від запаху крутилося в голові! Я пив таку каву тільки в Багдаді, у затінку під верблюдом, з одним аравійським приборкувачем змій, який доливав у чашечку крапель десять чорної киплячої смоли. То був смак, то був запах, а це!.. Чублик пив і прицмокував, дід Вертутій пив мовчки і сопів, а Сиз XII відсьорбував з чашки маленькими ковтками, і щасливі сльози котилися по його щоках.
Подякували Мармусії, поставили чашки на срібну таріль, і тоді Вертутій сказав, що він запрошує Сиза до себе в гості на Верхнє озеро, покаже йому нові вітрячки.
І Сиз, який недавно, як нам здається, щось таке вигукував про ті легковажні торохтійки-вітрячки, встав, з великою радістю розчоломкався з Вертутієм і сказав, що він більшої втіхи не має, як посидіти у нього десь на бережечку, відпочити серцем, послухати, як виспівують на всі голоси його стонадцять млинків і вітрячків.