Мої власні початкові зусилля у поширенні відомостей про глобальне потепління переконали мене в цьому. Більшість людей все ще думали про довкілля в локальних чи регіональних межах, тому неможливо було отримати відповідне фінансування для дослідження проблеми глобального потепління. Не було й мови про консенсус щодо потреби негайних дій. Навіть основні екологічні групи опиралися цій проблемі: деякі сказали мені, що у них інші пріоритети. Багато хто обережно ставився до того, що, здавалося, мало обмаль свідчень у той час, а дехто був надміру чутливий до загальновизнаної складної політичної проблеми: якщо глобальне потепління буде сприйняте серйозно і світ розпочне пошук замінників для вугілля та нафти, ядерна енергія отримає значний поштовх для розвитку. Однак усвідомлення глобального потепління як однієї з головних загроз стало поволі зростати, і ми здійснили справжній прогрес на деяких інших фронтах. Наприклад, у грудні 1980 року, на засіданні Конгресу саме перед інавгурацією Рейгана, я, разом з конгресменами Джімом Флоріо, Томом Доуні та іншими, нарешті досяг успіху у прийнятті Закону про суперфонд для очищення місць звалищ небезпечних хімічних відходів.
Як не дивно, моє власне розуміння глобальної екологічної кризи було дуже суттєво розширене завдяки моїй причетності до того, що здавалося цілком іншою проблемою. Починаючи з січня 1981 року упродовж понад тринадцять місяців я проводив багато годин щотижня за інтенсивним вивченням гонки ядерних озброєнь. Навесні 1982 року я запропонував комплексний підхід до вирішення питання — підхід, що відрізнявся від давніших зусиль щодо вирішення проблеми трьома важливими аспектами. По-перше, він визначив, у чому полягає основна причина ядерного глухого кута у співвідношенні між арсеналами супердержав з точки зору того, як це сприймається кожною із них. По-друге, було окреслено шляхи, якими особливості окремих військових технологій впливали на це сприйняття і на те, як обидві держави дивилися на співвідношення між двома арсеналами. По-третє, передбачалася особлива для кожної сторони одночасна і поступова еволюція як озброєння, так і контролю над ним, спрямована на усунення страху перед першим ударом з обох сторін. Одна з моїх основних рекомендацій — заборонити ракети з багатьма боєголовками і натомість розгортати нову, більш сприятливу для стабілізації ситуації міжконтинентальну балістичну ракету з однією боєголовкою — була фактично прийнята за основу нашої ядерної стратегії.
Моє вивчення гонки озброєнь привело мене до роздумів над іншими питаннями, особливо над питаннями глобального довкілля, у новий, більш продуктивний спосіб. Наприклад, я почав розрізняти складові частини проблеми довкілля, що мають локальне значення, як-от місця зберігання небезпечних відходів, від тих, що становлять загрозу для усієї Земної кулі. Далі я почав розуміти важливість виходу за рамки простих питань про те, що ми робимо з різними частинами довкілля; для мене стало зрозумілим те, що ми повинні брати до уваги комплексний характер нашої взаємодії з усім довкіллям, зокрема, я зосередився передусім на важливості нашого способу мислення про цей взаємозв'язок.
Тепер я також глибше зрозумів найбільш страхітливий факт нашого життя: цивілізація тепер спроможна до самознищення. Моя робота в Конгресі стала ще наполегливішою, частково через те, що моя робота над питаннями контролю за ядерним озброєнням сприяла зосередженню думки на деяких більших політичних цілях (як сказав Семюель Джонсон: перспектива смертної кари через повішення за два тижні чудово стимулює концентрацію думки). І оскільки я почав думати в ширшому плані про курс нашої країни та нашої цивілізації, я також почав думати, яку роль я міг би відігравати у визначенні цього курсу.
У березні 1987 року я вирішив балотуватися на пост президента. Тут не місце докладно обговорювати мою кампанію, але декілька спостережень можуть бути повчальними, оскільки це показало мені, як наша країна сприймає екологічну кризу. Фактично однією з головних причин, чому я балотувався, була спроба підкреслити важливість цієї кризи як політичної проблеми. У моєму виступі, в якому я висунув свою кандидатуру у президенти, я зосередився на питанні глобального потепління, зменшенні озонового шару та хворому глобальному довкіллі і проголосив, що ці проблеми, поряд із контролем за ядерним озброєнням, будуть у центрі уваги моєї кампанії. Я небагато знав про те, що навіть буваліші і досвідченіші, ніж я, кандидати мали б значні труднощі, зосереджуючи свою кампанію на проблемах, що опитувачами громадської думки та професіоналами від політики в кращому випадку вважалися екзотичними. Оглядач Джордж Вілл, наприклад, описав мою кандидатуру як таку, що продиктована «споживацьким інтересом до питань, які в очах виборців навіть не другорядні. Це такі питання, як «парниковий ефект» та зменшення озонового шару».