III. НОВА ГЛОБАЛЬНА ЕКОНОМІКА
Третя стратегічна мета Глобального Плану Маршалла — це докорінна зміна економічних правил, за якими наша цивілізація — принаймні, переважна й дедалі зростаюча її більшість, яка сповідує принципи ринкової економіки, — визначає свій шлях. Традиційні технології важко викоренити, навіть якщо їхні шкідливі наслідки стають болюче очевидними, те саме стосується і загальноприйнятих методів обчислення витрат і вигод: як тільки їх починають сприймати як Священне Письмо, їх просто неможливо змінити без докладання величезних цілеспрямованих зусиль.
Приголомшлива перемога ринкової економіки над комунізмом у глобальний війні ідей принесла із собою новий обов'язок — змінити ті аспекти нашої економічної філософії, які є хибними тому, що узаконюють і навіть заохочують руйнування довкілля. Наприклад, як ми бачили в розділі 10, сучасний метод обчислення валового національного продукту (ВНП) цілком виключає будь-які методи виміру виснаження природних ресурсів. Просто припускається, що все в природі є безкоштовним і невичерпним. Країна, що розвивається, вирубуючи свої вологі ліси, може зараховувати кошти, отримані від продажу деревини, до своїх доходів, але ніхто не вимагає робити фінансову оцінку супутнього виснаження природних ресурсів або якимось способом відобразити при обчисленні ВНП той факт, що в наступному році вона не зможе продавати вологий ліс, оскільки його вже не буде.
Але лише визнати цю проблему не достатньо; світове співтовариство на чолі зі Сполученими Штатами повинне змінити цю поширену методику та інші, подібні до неї, що дають хибні орієнтири тим, хто приймає рішення, і перешкоджають усвідомленню економічної цінності захисту глобального довкілля. Немає ніяких виправдань для затягування рішення про зміну самого визначення валового національного продукту.
Як член Об'єднаного економічного комітету, я намагався під час низки слухань систематизувати всі ті елементи сучасної версії економічної теорії, які потребують змін з тим, щоб ліквідувати серйозні диспропорції, що мають місце при визначенні економічного значення довкілля за допомогою механізмів вільного ринку. Кожну хибну економічну формулу нам треба замінити відповідним методом оцінювання екологічних наслідків ринкових рішень.
Хоча це завдання може здаватися теоретичним, я певен, що воно знаходиться в ряду найбільш важливих і далекосяжних змін, які ми сподіваємося здійснити. На кожне велике рішення національного масштабу припадають мільярди дрібних рішень індивідуального рівня, які разом становлять сукупну силу, що суттєво переважає за своєю дією більшість політичних урядових рішень. А значить, справжній ключ до зміни спрямованості людської цивілізації — це вплив на критерії та цінності, які визначають зміст цих мільярдів щоденних рішень.
Уже існує новий механізм підрахунку ВНП — Система національних рахунків Організації Об'єднаних Націй — але досі ніхто не запропонував замінників іншим хибним економічним формулам. Візьмемо, наприклад, методику, за якою ми сьогодні вимірюємо продуктивність праці. Оскільки ми не враховуємо більшість екологічних витрат і вигод при оцінці продуктивного потенціалу можливих змін у здійснюваній політиці, то отримуємо суттєво спотворену його оцінку. Щоб виправити цю екологічну сліпоту, ми повинні працювати з відповідними професійними спільнотами (зокрема, керівниками корпорацій, бухгалтерами, аудиторами, статистиками, економістами всіх рівнів, плановиками та забудовниками міст, банкірами інвестиційних банків і т.д.) і заохочувати їх змінити їхні підходи та критерії. Це завдання може здатися не набагато легшим, ніж зменшення кількості викидів С02 з димових труб, але саме ідеї та способи мислення, які втілені в цих помилкових економічних формулах, передусім призвели до цих викидів в атмосферу, і тому вкрай важливо спробувати змінити їх.
Ми повинні також змінити сучасну систему облікових ставок, за якою ми систематично недооцінюємо майбутні наслідки наших рішень. Зростання нашої технологічної потужності радикально посилило нашу здатність змінювати навколишній світ у спосіб, що приводить до далекосяжних наслідків. Однак ми й досі підраховуємо результат наших дій так само, як і на початку промислової революції: ми досі припускаємо, що те, що ми робимо сьогодні, матиме незначний вплив на майбутнє. Якщо це колись й було вірним, то нині таке припущення є абсолютно хибним, і економічні формули, які його втілюють, необхідно змінити. Але знову ж таки, реальна робота щодо їх зміни вимагає стратегічного плану і систематизованої програми.