Оскільки наше усвідомлення масштабів екологічної кризи в цілому зростає, то стає дедалі важливішим забезпечити, щоб інформація про екологічні наслідки наших рішень була максимально доступною. Найбільш ефективний шлях сприяти екологічно дружній дії ринкових сил — це надати занепокоєним співгромадянам більші можливості враховувати екологічні наслідки, коли вони купують товари або приймають інші економічні рішення. Але для цього споживачі повинні довіряти інформації, яку вони отримують, але на жаль, деякі компанії намагаються ввести споживачів в оману щодо екологічних наслідків використання їх товарів. У відповідь екологи, зокрема Деніс Хайєс, один із засновників Дня Землі, намагаються розробити та запровадити загальновизнаний «зелений ярлик», щоб вирізняти товари, які відповідають ґрунтовним екологічним стандартам, включаючи придатність для вторинної переробки. Уряд може також допомогти, гарантуючи, що інформація про такі речі, як пробіг автомобіля або енергоефективність побутових приладів, є настільки точною, наскільки це можливо. Крім того, я вважаю, що уряд повинен установити законодавчі стандарти «зелених ярликів». Намагання запровадити їх у приватному секторі можна всіляко вітати, але без законодавчого регулювання це буде важко здійснити.
Повна інформація про те, хто несе відповідальність за шкоду довкіллю, також украй необхідна для того, щоб ринкові сили працювали для довкілля, а не проти нього. Наприклад, деякі великі корпорації, які використовували для вилову риби дрифтерні сіті, припинили цю практику, оскільки це шкодило їхній репутації. Це гарний початок. Але під час нещодавніх слухань щодо піратських флотилій, які здійснюють вилов риби дрифтерними сітями, мені довелося почути свідчення про те, що деякими з цих кораблів досі таємно володіють великі корпорації, які нібито припинили таку практику; в одному з таких випадків, кораблі досі розвантажують вилов у комплексах, які належать дочірньому підприємству однієї із цих компаній — «Міцубісі». Якщо ця інформація стане відома громадськості, коли все більше людей починають тривожитися з приводу такої ситуації, то це може зашкодити положенню товарів материнської корпорації на ринку.
Занепокоєність громадськості може примусити навіть найбільші корпорації взятися за справу, і деякі компанії виявили, що в процесі вирішення екологічних проблем вони змогли водночас підвищити продуктивність і прибутковість. Наприклад, «ЗМ» у ході виконання програми запобігання забрудненню повідомила про значне зростання прибутків — як прямий результат роботи з ліквідації всіх можливих причин забруднення. Деякі наші найкращі компанії дійшли висновку, що після того, як змінилося їхнє сприйняття екологічних наслідків виробничого процесу, змінилося і ставлення до інших результатів цього процесу. Ефективна програма контролю за якістю, яка зменшує кількість дефектів, наприклад, вимагає посилення уваги до деталей і до взаємодії всіх складових виробничого процесу, і саме так можна також визначити найкращі шляхи ліквідації забруднень. Це є іншою причиною того, чому деякі компанії вирішили, що увага до екологічних наслідків дає хороші ділові результати. Дехто, зокрема «Дюпон», навіть почав нараховувати керівникам і менеджерам премії, деякою мірою ґрунтуючись на виконанні екологічних показників.
Деякі компанії, які не змінили свій підхід, почали відчувати тиск з боку акціонерів-інституційних інвесторів. Справді, нині розгорнула свою діяльність програма «Коаліція за екологічно відповідальну економіку», щоб зосередити увагу інвесторів та рад директорів акціонерних компаній, що продають свої акції на біржі, на їх екологічних показниках. Так, дедалі більша кількість великих пенсійних фондів, університетів і церков приймають свої рішення про інвестиції, керуючись Принципами Вальдеса, які включають в себе критерії оцінки виконання екологічних зобов'язань корпорацій.
Щоб убезпечитися від викривлення пріоритетів і сприяти прийняттю відповідальних та обґрунтованих рішень корпораціями, ми повинні також спробувати ухвалити нове покоління екологічних антимонопольних законів, які вимагатимуть детальних досліджень ситуацій, в яких, наприклад, вертикальна інтеграція може спрацьовувати на шкоду довкіллю. За сучасними нормами антимонопольних законів, зокрема, залізниці не мають права володіти автотранспортними підприємствами, оскільки подібне поєднання може задушити вигідну для суспільства конкуренцію між двома видами транспорту. А як бути, якщо великі споживачі паперу купують ділянки лісу і тим самим зводять до нуля вагу будь-якого стимулу, що міг би спонукати їх застосовувати вторинну переробку паперу? Те саме стосується хімічних компаній, які виробляють пестициди і добрива, коли вони скуповують компанії з виробництва посівного насіння і далі селекціонують й вирощують насіння, що в результаті збільшує використання їхніх хімікатів, нехтуючи іншими його різновидами, які, можливо, мають більший ступінь природного опору до шкідників. У жодному випадку не має бути автоматичної заборони на подібні типи злиття власності, але має бути вимога обов'язкового розгляду можливих шкідливих наслідків для довкілля і, якщо необхідно, законне право не допустити таке злиття.