5. Уряди повинні забезпечити доступність і точність інформації для споживачів про вплив на довкілля тих чи інших продуктів.
6. Уряди повинні вживати заходи для повного викриття відповідальності компаній за завдану екологічну шкоду.
7. Уряди повинні прийняти програми, які допоможуть компаніям вивчити витрати і вигоди екологічної ефективності.
8. Країни повинні внести зміни у своє антимонопольне законодавство, щоб врахувати екологічну шкоду.
9. Уряди повинні вимагати включення стандартів з захисту довкілля в міжнародні договори і угоди, включаючи торгові угоди.
10. Екологічні вимоги повинні бути включені у критерії, які використовують міжнародні фінансові установи для оцінки всіх запропонованих грантів на потреби розвитку.
11. Уряди мають прискорити застосування принципу «борги в обмін на захист природи», щоб заохотити діяльність із захисту довкілля в обмін на полегшення боргового тягаря.
12. Уряди повинні розробити міжнародний договір, що обмежить викиди С02 кожною країною і запровадить ринок для міжнародної торгівлі правами на викиди між країнами, що потребують більше емісійних дозволів, та країнами, що мають зайві дозволи.
Роль США
Як провідна економіка вільного ринку, Сполучені Штати мають особливі зобов'язання в пошуку ефективного використання могутності ринкових сил для порятунку глобального довкілля. Хоча ми правильно вказуємо на жахливі недоліки комунізму і спонукаємо країни, що розвиваються, — цілком вірно, на мій погляд, — прийняти ринкову модель економіки, але мусимо визнати, що поки що нам не вдалося закласти екологічні цінності в процес прийняття економічних рішень. Більш того, адміністрація Буша проявила мало інтересу до зміни урядової політики, яка сьогодні викривляє принципи ринкової економіки, потураючи нищенню довкілля.
Схоже, що значна частина творців американської політики залишає екологічні наслідки наших економічних рішень у великому «кошику для сміття» економічної теорії під назвою «зовнішні ефекти». Як я вже зазначав у розділі 10, все, про що економісти намагаються забути, вони називають «зовнішніми ефектами», що зрештою призводить до відмови всерйоз розглядати ці проблеми. Для прикладу розглянемо аналіз, представлений Економічною радою при президенті Буші, про вплив глобального потепління на сільське господарство, де говориться: «Більш важливо оцінювати сучасну сільськогосподарську політику в економічних термінах, аніж робити песимістичні оцінки наслідків глобального потепління, значною мірою через те, що економічні результати проявляються вже сьогодні, а наслідки глобального потепління можуть проявитися, якщо це взагалі станеться, у досить віддаленому майбутньому».
Ось таким чином. Як вважає рада, глобальне потепління не потребує подальшого обговорення. Оскільки економічна значимість проблеми мінімальна, на думку членів ради, то можемо забути про неї. А тим часом ми продовжуємо проповідувати решті світу, що наш тип ринкової економіки все враховує найбільш ефективним, який тільки можна собі уявити, способом.
А якщо ми поглянемо ширше і почнемо враховувати фактори, які впливають на довкілля, в нашій економічній системі? Як нам це зробити? Тут є кілька конкретних пропозицій.
Нема нічого ефективнішого, ніж знайти способи врахувати вартість екологічних наслідків наших рішень, вартість, яка далі знайде своє відображення на ринку. Наприклад, якщо ми будемо оподатковувати підприємства за забруднення води і повітря, то це зразу призведе до зменшення викидів. І ми помітили б також раптове зростання інтересу компаній до вдосконалення своїх технологічних процесів, щоб зменшити рівень забруднення, яке вони викликають.
Для більшості з нас цей принцип звучить незаперечно: нехай платять ті, хто забруднює довкілля. Але якщо застосувати його до кожного з нас замість якоїсь безіменної, безликої корпорації? Наприклад, замість того, щоб вимагати від власників житлових приміщень сплачували вищі податки на майно для покриття вартості прибирання сміття, чому б не знизити податки на майно і встановити плату безпосередньо за прибирання сміття — за кожен фунт його ваги? Ті, хто створює більше сміття, повинні будуть платити більше; ті, хто знайшов можливість зменшити його кількість, будуть платити менше. Тоді може різко зрости зацікавленість у переробці вторинної сировини. І вибираючи товари в магазині, люди почали б уникати речей у громіздкій і непотрібній упаковці, знаючи, що це збільшить кількість їхнього сміття. Існує залізне економічне правило: коли ми щось оподатковуємо, то отримуємо менший його обсяг; коли ми щось субсидуємо, то отримуємо більший його обсяг. Зараз ми оподатковуємо роботу і субсидуємо виснаження природних ресурсів — і та, і друга політика сприяють високому безробіттю і марнотратству природних ресурсів. А якщо б ми знизили податок на працю і одночасно підняли податок за спалювання викопного палива? Цілком можливо змінити податкову систему таким чином, що загальна сума податків залишиться на тому ж рівні, ми уникнемо несправедливого оподаткування і «регресивності» і при цьому будемо сприяти постійному зниженню рівня забруднення.