Отож, я пропоную:
1. Створити Трастовий фонд екологічної безпеки з платежами до нього в залежності від кількості CO2, яка викидається до атмосфери. Виробництво бензину та інших видів палива, похідних від нафти, видобуток вугілля і природного газу, виробництво електроенергії, яка генерується за допомогою спалювання викопного палива, повинні обкладатися податком на С02 відповідно до кількості вуглецю в паливі. Ці платежі будуть накопичуватися у спеціальному фонді, кошти з якого можна було б використовувати для субсидій на купівлю споживачами екологічно сприятливої техніки, як наприклад, енергоефективні електричні лампи або автомобілі з низьким споживанням пального на одну милю пробігу. Відповідне зменшення розміру податків на особисті доходи і заробітну плату, сплачених в тому ж році, стане гарантією того, що план створення трастового фонду не збільшить податки, а залишить їх на тому ж рівні. Водночас він мав би достатню гнучкість, щоб гарантувати прогресивність і справедливо вирішувати конкретні проблеми, які зустрічаються при переході до використання відновлюваних джерел енергії. Я переконаний, що податок на С02, який цілком компенсується зменшенням інших податків, стрімко стає реальним, з політичної точки зору, для запровадження.
Але податку на С02 буде недостатньо, щоб зупинити марнотратство фактично всіх інших природних ресурсів, а тому я також пропоную:
2. Запровадити податок на первинну сировину, яким слід обкладати товари за місцем їх виробництва або при імпорті в залежності від кількості невідновлюваних первинних матеріалів, що входять до складу конкретного товару. Наприклад паперові фабрики треба обкладати цим податком пропорційно до частки паперу, виготовленого із свіжозрубаних дерев, на відміну від паперу, виготовленого із вторинної сировини. Виробники, що сплачують цей податок, могли б отримувати податкові пільги як субсидію для придбання обладнання, необхідного для переробки вторинної сировини та ефективного збирання продуктів для їх повторної переробки, за умови підтвердження наявності кінцевої екологічної вигоди.
Окрім цих двох загальних пропозицій, я також рекомендую окремі конкретні зміни в політиці США, які переписали б наші економічні правила гри на користь довкілля:
3. Уряд повинен започаткувати політику закупок екологічно безпечних замінників у тих випадках, коли вони є конкурентоспроможні — беручи до уваги повні витрати протягом усього життєвого циклу — замість давніших, менш екологічно відповідальних технологій. Наприклад, слід замінити всі звичайні лампи (коли вони зношуються) однією з нових ламп тривалої експлуатації, які споживають значно менше електроенергії, щоб виробити ту саму кількість світла, що й старі лампи розжарювання. Від уряду також слід вимагати щороку збільшувати закупки паперу, виготовленого із вторинної сировини, аж доки всі урядові потреби не будуть задовольнятися за рахунок саме такого паперу. Якщо уряд — з його великими потребами — зможе в цьому стати прикладом, то це значно збільшить спроможність виробників нової продукції досягнути необхідних масштабів виробництва та підвищити конкурентоспроможність нової продукції настільки, що вона прорветься на ринок.
4. Уряд повинен установити вищі вимоги щодо споживання пального на одну милю пробігу для всіх автомобілів і вантажівок, що продаються в Сполучених Штатах. Хоча податки на С02 і відповідні субсидії Фонду екологічної безпеки будуть набагато більш дієвими в прискоренні переходу до ефективніших авто, але вимоги обов'язкового удосконалення в паливному секторі економіки можуть бути важливим додатковим заходом. Разом з двома найбільшими у світі автомобільними заводами, що розташовані в моєму рідному штаті, я особисто зіткнувся із складною політичною проблемою, пов'язаною з підтримкою більш жорстких вимог щодо споживання пального на одну милю пробігу, і з деякими реальними практичними труднощами у запровадженні пропонованих змін до законодавства. Проте обсяги викидів С02 в Сполучених Штатах настільки великі, що навіть недосконалі заходи, які примусять негайно діяти, кращі, ніж повна їх відсутність.