Проблема такого підходу не в міжнародних незручностях чи у критиці на адресу країни, а в тому, що така поведінка є прямо протилежною до лідерства. А для того, щоб дати світу хоч якийсь шанс успішно проводити переговори щодо болісно важких угод, які сьогодні назріли, Сполучені Штати просто мусять взяти на себе роль лідера. Після фіаско в переговорах щодо Антарктики не схоже, що адміністрація Буша здатна піти на такий крок. Також стає зрозуміло, що ця адміністрація може змінитися лише тоді, коли відчує зміну політичних вітрів, яка буде достатньою для того, щоб примусити її переглянути свою політику.
Так з плином часу, якого залишається усе менше, стає зрозуміло, що справжнє джерело надії полягає в тому, щоб змінити відношення звичайних людей до глобального довкілля.
V. НОВИЙ ГЛОБАЛЬНИЙ ЕКОЛОГІЧНИЙ КОНСЕНСУС
П'яте головне завдання Глобального Плану Маршалла — це досягнути фундаментальних змін у тому, як ми збираємо інформацію про те, що відбувається з довкіллям, і організувати широкомасштабні освітні програми для більш повного розуміння кризи. При цьому ми повинні активно працювати над формуванням нового погляду на сучасні стосунки між людською цивілізацією і Землею.
Це мабуть найважче, але і найважливіше завдання з усіх, що постали перед нами. Якщо з'явиться новий погляд на світ природи, то всі інші необхідні дії відразу стануть більш реальними — так само, як поява нового погляду на комунізм в країнах Східної Європи зробила можливими всі подальші зрушення в напрямку демократії, які були просто «немислимі» всього кілька місяців до того. І справді, модель досягнення змін, яку ми повинні використати для розробки і реалізації нашої стратегії, слід базувати на припущенні, що є поріг, який ми повинні переступити, і що небагато змін будуть очевидними, доки ми не досягнемо того порога, але коли це врешті станеться, вони будуть раптовими і значними.
Головним для будь-якої стратегії щодо зміни погляду людей на Землю повинні бути сконцентровані дії, щоб переконати людей, що глобальне довкілля є частиною їх власного «подвір'я», оскільки це й справді так. Я завжди вражався тим, як плани спорудження, наприклад, печі для спалювання відходів або звалища для сміття мобілізує безліч людей, які не хочуть мати ці неприємні об'єкти поруч зі своїм житлом. І тоді вже мало хто думає про економіку або рівень безробіття; єдине, що їх хвилює, це те, як захистити їхні подвір'я. Знаменитий синдром «тільки не в моєму подвір'ї» дуже часто лають, але це безсумнівно могутня політична сила. Як її енергію можна було б спрямувати проти небезпек для довкілля? Чи це можливо? Ключем тут буде визначення, що таке «подвір'я», і насправді наші малі подвір'я теж можуть постраждати від загроз типу глобального потепління і виснаження озонового шару.
Тут важливо знайти новий підхід до збору інформації про те, що в точності відбувається із глобальним довкіллям. Як голова сенатського підкомітету з проблем космосу, я суттєво посприяв започаткуванню нової програми, яку НАСА назвало «Місією на Планету Земля». Саллі Райд, перша американська жінка-космонавт, якось сказала з іронією ці слова, що згодом стали широко відомими. Вона мала на увазі, що ми започаткували надзвичайно складні дослідження планет за допомогою космічних апаратів, які посилали на орбіту Марса та Венери, і ми використовуємо ці унікальні технології, щоб вивчати інші, ще більш далекі планети. Водночас ми досі не використовували ті ж методи, щоб краще вивчити нашу власну планету, тоді коли нам надзвичайно потрібно зрозуміти природу тих змін, які зараз відбуваються на ній.
Однак навіть більш нагальна справа, ніж збирання нової інформації, — це почати діяти вже сьогодні, і система збору інформації повинна сприяти цій меті. Цей висновок вимагає від нас двох речей: по-перше, інформація повинна бути зібрана якомога швидше; по-друге, вона повинна — де це тільки можливо — бути зібрана у такий спосіб, щоб полегшити просвіту громадськості і сприяти кращому розумінню того, що ця нова інформація означає в контексті швидких глобальних змін.
Іншими словами, «Місія на Планету Земля» повинна бути «місією людей планети Земля». Я пропоную, зокрема, включити до програми якомога більше країн, які зможуть задіяти шкільних учителів і їхніх учнів, щоб контролювати щодня стан всієї Землі або щонайменше, ті регіони, які знаходяться на території країн-учасниць. Навіть відносно прості вимірювання, — температури повітря, швидкості і напряму вітру, відносної вологості, атмосферного тиску, кількості опадів, — наявні щоденно у глобальному масштабі, могли б значно покращити наші знання про особливості клімату. Трохи складніші вимірювання таких показників, як забруднення повітря і води, концентрації С02 і метану, були б навіть більш цінними. Але перший крок — це збирання елементарної інформації, необхідної для того, щоб почати моніторинг стану довкілля, так само як монітори в палатах інтенсивної терапії дають змогу контролювати життєво важливі показники пацієнтів.