Чи можуть ці дві наведені вище метафори допомогти нам зрозуміти теперішній етап ставлення людства до Землі? Мабуть, можна сказати, що цивілізація минула докритичний етап, або етап свого формування, і недавно досягла зрілої конфігурації, всесвітньої спільноти або глобального села. Але чи перебуває наш вид зараз на грані свого роду кризи середнього віку? Все більше й більше люди непокояться через накопичення кардинальних змін, які передвіщають дедалі більші обвали, що вже спадають каскадами униз по схилах культури та суспільства, викорінюючи суспільні інститути на зразок сім'ї та хоронячи суспільні цінності, зокрема ті, що завжди плекали нашу турботу про майбутнє. Дії будь-якої окремої групи зараз відлунюються по всьому світу, але ми виглядаємо нездатними наводити мости над прірвами, що розділяють нас. Чи не погрузла наша цивілізація у конфлікті між окремими націями, релігіями, кланами та політичними системами — розділена за статтю, расою, мовою? Тепер, коли ми розвинули свою здатність впливати на довкілля у глобальному масштабі, чи можемо бути достатньо зрілими, аби піклуватися про Землю в цілому? Чи ми все ще схожі на підлітків, що не знають власної сили, якої вони вже набули, і не здатні стримати своє бажання швидкого задоволення? Чи ми натомість знаходимось на межі нової ери генеративності у нашої цивілізації — ери, у якій ми зосередимося на майбутньому усіх прийдешніх поколінь? Сучасні дебати щодо сталого розвитку є, зрештою, дебатами щодо генеративності. Та чи справді ми готові змінити наше короткострокове мислення на довгострокове?
Відповісти на ці питання складно, якщо взагалі можливо, і через те, що зміни, які зараз відбуваються, формувалися упродовж довгого періоду, і оскільки те, що зараз відбувається з цивілізацією та стосунками між людством і довкіллям, має справді глобальний за своєю природою характер. Повертаючись до метафори піщаної купки, розглянемо феномен глобальності (знову ж описаний Баком та Ченом), що ускладнює передбачення чи навіть розуміння великих змін у критичній системі:
«Спостерігач, який вивчає певну ділянку купки, може легко визначити механізми, що змушують пісок падати, і може навіть передбачити, чи станеться у найближчому майбутньому обвал. Для локального спостерігача великі обвали, проте, залишалися б непередбачуваними, оскільки вони — наслідок загальної історії усієї купки. Незалежно від того, якою є локальна динаміка, обвали безжально тривали б з відносною частотою, що не може бути змінена. Критичність — глобальна властивість піщаної купки».
Озонова діра є одним з таких випадків, оскільки становить непередбачуваний наслідок глобальної моделі виробництва, в рамках якої цивілізація накопичила в атмосфері небезпечні хімічні гази. Загальне явище руйнування озону передбачалося, але раптовий «обвал», що проявився в майже цілковитому виснаженні озону над Антарктидою, став повною несподіванкою. Оскільки ми продовжуємо накопичувати ще більші кількості тих самих газів, то напевне відбудуться й подальші руйнівні зміни, хоча ми не обов'язково будемо здатні передбачити, коли саме. Безперечно, та сама схема найімовірніше буде вірною і у випадку більшої та серйознішої проблеми глобального потепління: оскільки ми викидаємо усе більшу кількість парникових газів до атмосфери, ставатиме усе складніше вірити, що єдиний наслідок — це добре нам зрозуміле явище потепління. «Обвали» змін у кліматичних режимах відбудуться і продовжуватимуться, якщо ми і далі робитимемо цю піщану купку крутішою і більшою; крім того, поєднання кількох суттєвих змін, що відбуваються майже одночасно, значно збільшує ризик катастрофи.
Окрім зростаючої загрози цілісності глобальної екологічної системи, кардинальні зміни, що зараз відбуваються всередині цивілізації, також, імовірно, самі по собі представляють серйозні загрози для цілісності і стабільності цивілізації. Зростання на мільярд людей кожні 10 років створює цілу низку складних проблем, і вибухове зростання населення само по собі може підштовхнути людську цивілізацію до позакритичного стану, залишаючи її вразливою до дуже великих «обвалів» непередбачуваних змін. Щоб впоратися з цим небезпечним поворотом подій, ми маємо знайти спосіб прискорити наш рух до нового етапу розвитку, що міститиме в собі цілком зріле розуміння нашої здатності формувати наше власне майбутнє. Як написав колись Еріксон: «Можливість загальновидового знищення вперше створює необхідність загальновидової етики».