Ті, кому я завдячую ілюстраціями, використаними тут, це: Том Ван Сант, справжній візіонер, який створив багато унікальних картин Землі, одна з яких — це малюнок на обкладинці; Тод Гіпштейн та Патрісія Корлі з компанії Гіпштейн Мульті-Медіа, які розшукали та допомогли створити велику кількість ілюстрацій; Ненсі Хойт, котра внесла цінні пропозиції. Я вдячний Гілберту Гросвенору, президенту Національного Географічного Товариства, і його талановитим співробітникам, включаючи Карен Гаршбергер, Ела Ройса та Барбару Шаттак, за їх сприяння у пошуку кількох ілюстрацій; Адель Медіна О'Доуд — за графічний матеріал; Майклу Капетану — за віднаходження фрески з Платоном і Арістотелем; Лорнові Майклсу — за Ярд-е-Палт; Вільяму Дж.Кауфману III — за малюнок чорної діри; Тому Боудену з Інформаційного аналі-тичного центру вуглекислого газу в Оук Рідж — за графік CO2; Роберту Г. Россі, Крістоферу Дж. Уотерс, Урісні Тан, та Бреду Хейнесу — за швидке розшифрування стенограми засідань у Картейджі; та Брюсу Ріду — за його терплячість, добрий гумор і допомогу тієї довгої ночі, коли я писав план-пропозицію.
І врешті я хочу подякувати Лізі МакКленеган, яка була особливо корисна у пошуку матеріалів, вирішенні проблем і виконанні усього — від налагодження моєї комп'ютерної програми-редактора до перехоплення службовця компанії «Федерал Експрес» перед зачиненими на ніч дверима. В дійсності, цей момент — якраз саме зараз.
Примітки
Вступ. Чимало з поданих на початку вступу матеріалів грунтуються на конгресових розслідуваннях, в яких я брав участь як член Палати Представників. Наприклад, дані про препарат «оранж» узяті з матеріалів слухань Комітету з торгівлі та відповідних показань свідків.
Розрахунки обсягів ерозії верхнього шару ґрунту та кількості ґрунту, що переноситься річкою Міссісіпі повз Мемфіс, базуються на даних Корпусу військових інженерів США та Департаменту сільського господарства і землі штату Айова. У 1991 році річка щоденно переносила повз Мемфіс 260.000 тонн верхнього шару ґрунту.
Коли я лише починав свою кар'єру конгресмена і був призначений до підкомітету з нагляду та розслідувань Комітету з торгівлі Палати Представників, мені вдалося переконати його голову Джона Мосса з Каліфорнії дозволити мені розпочати розслідування випадків забруднення довкілля небезпечними хімічними відходами. Перше слухання розглянуло проблему Крістіни та Вудрова Стерлінгів та їхніх сусідів у Туні, штат Теннессі, та проблему Лоїс Гіббс та її сусідів у Лав Ченел, що поблизу Буффало, штат Нью-Йорк. Ця серія слухань продовжувалася також тоді, коли головою комітету став Боб Екхард з Техасу. Оскільки я був чільним конгресме-ном-демократом, то за обох голів комітету мені дозволялося з допомогою деяких штатних працівників підкомітету (зокрема, Діка Франзена, Пета Макліна, Томаса Гріна, Марка Рааба, Бена Сметарста та Лестера О'Брайєна) протягом кількох років досліджувати проблему та провести декілька десятків слухань. Закон про Суперфонд, який став безпосереднім результатом цих слухань, було прийнято під час зимової сесії у грудні 1980 p., але він потрапив у лапи нових «назначенців» Рейгана: Ріти Лавелі (пізніше засудженої за неправдиві свідчення), Енн Барфорд та Джеймса Ватта.
Слухання з глобального потепління проводилися підкомітетом з нагляду та розслідувань Комітету з питань науки й техніки Палати Представників, у якому я був головою. Цю серію слухань готували Том Грамблі та Джим Дженсен. Після першого слухання з Роджером Рівеллом я зателефонував професорові Карлу Сагану з Корнелу та запросив його бути першим свідком у наступній серії слухань й допомогти у популяризації проблеми глобального потепління. Саме друге слухання вперше привернуло пильну увагу засобів масової інформації та широкої громадськості.
Я особливо зобов'язаний професорові Рівеллу тим, що саме він, коли я ще був студентом, пояснив мені драматичну зміну у взаємовідношеннях між людьми та екологічною системою Землі. Він очолював дослідницький центр з питань народонаселення Гарвардського університету, а перед смертю у 1991 р. працював в Інституті Скріппс у Ла Джолі, Каліфорнія. Його досягнення були значними у багатьох галузях науки.
Міжпарламентська конференція з проблеми глобального довкілля заслуговує на докладніший розгляд, ніж коротка згадка про неї у тексті. Вона була першою конференцією такого типу: упродовж трьох днів тривали цікаві дискусії та обговорення серед представників сорока двох країн. Але мені найбільше запам'ятався екстраординарний приклад колегіального підходу з боку двопартійної групи сенаторів, які приєдналися до мене, щоб допомогти з проведенням конференції, особливо хочеться відзначити чільного республіканця в цій групі Джона Чефі з Род Айленду. Керівником апарату, задіяного у конференції, був Френк Поттер, а відповідальним виконавцем, що забезпечувала її успіх, була Керол Броунер, яка тоді була моїм асистентом із законодавчих питань, а зараз очолює Департамент довкілля у штаті Флорида.