Значення кліматичної системи Землі як двигуна для перерозподілу холоду та тепла мені вперше доступно пояснив Філ Джонс зі Східно-англійського університету. Цією проблемою також займалися інші вчені, зокрема Стефан Шнайдер, Ральф Ціцерон і Джон Фірор. Слід відзначити два фактори, які дещо уповільнять процес потепління на полюсах. В Антарктиці прискорення танення льоду сповільнюється змішуванням холодної води з більших глибин з талою; при цьому на обох полюсах, особливо на арктичному, збільшення випаровування призводить до утворення хмар, що ускладнює прямі математичні обчислення, які в іншому разі можна було б застосувати.
Розділ 5. Розрахунок «рецепту життя» був використаний з інформації, наданої Національним інститутом здоров'я.
Океанський конвейєр був докладно описаний Уоллісом Брьокером, Ретером Шлоссером та іншими. Після прочитання їхнього дослідження я запросив Брьокера свідчити на слуханні про роль океанів у зміні клімату, а згодом відвідав усю його групу дослідників в Лемонт-Догертській геологічній обсерваторії Колумбійського університету. Сьогодні ще не все ясно у механізмах циркуляції води: наприклад, об'єм теплої води, що рухається на захід від Тихого до Індійського океанів, ще не вимірювався. Нове дослідження сфокусувало увагу на русі теплої води з Індійського океану навколо мису Горн у Африці до південної частини Атлантичного океану, а ще деякі вчені припускають існування поверхневої циркуляції у Тихому океані, пов'язаної їх з конвективними явищами у тропіках.
Повідомлення щодо проблем з водою у Каліфорнії та впливу потепління на снігопади в горах частково базуються на матеріалах слухання, проведеного сенатором Тімом Віртом та мною у Лос Анджелесі у 1989 р.
Інформація щодо підвищення рівня моря грунтується на аналізі Роджера Ревелле, Стефана Шнайдера, Лінн Едгертон, Майкла Оппенгей-мера та Джеймса Хансена.
Дані про західноантарктичний льодовий щит були отримані під час декількох зустрічей з дослідниками під час мого візиту туди у 1988 р. та, як зазначено у тексті, з роботи Роберта Біндшадлера.
Робота Лонні та Елен Томпсон щодо льодовиків, ще не була надрукована, коли моя книга пішла до друку, але вона вже була прийнята та прорецензована. їхня робота є безпрецедентною за обсягом даних і може вважатися вагомим внеском до температурних досліджень.
Моя згадка про вплив підвищення рівня моря на прісноводні водоносні пласти базується на роботі Лестера Брауна та його колег у Волдвоч Інституті.
Питання про те, як ліси притягують дощі, заслуговує ширшого розгляду. Хоча невеликі кількості діметилсульфіду виробляються в лісах, все ж вони відіграють принципову роль в океанах, де формують дрібні краплі хмар. Набагато більше значення в утворенні хмар над лісами відіграють терпени, які перетворюються шляхом окислення у сульфатні аерозолі. Недавні дослідження виявили, що індустріальні викиди сульфатів можуть мати такий самий вплив; дослідження також встановили зв'язок вмісту сульфатів у забрудненому повітрі з підвищеним хмароутворенням над континентальною частиною Сполучених Штатів.
Як відзначалося раніше, я зобов'язаний професорові Енеасу Салаті з Бразилії за матеріали з гідрології вологих лісів Амазонії.
Я скористався офіційними доповідями Світової програми захисту довкілля та Світової організації охорони здоров'я для наведення прикладів хвороб, спричинених неякісною питною водою. Робота Сандри Постел та її колег із Волдвоч Інституту була корисною при розгляді проблем, пов'язаних із зрошенням.
Розділ 6. Обговорюючи проблему знищення вологих лісів, я покладався на працю доктора Томаса Лавджоя зі Смітсоніанського інституту та на інформацію, отриману від бразильських учених під час мого візиту до вологих лісів у 1988 р.
Я також використав книги про вологі ліси, зазначені у бібліографії, та дослідження, проведені ініціативними групами, наприклад, Організацією захисту вологих лісів.
Цитата Жозе Лютценбергера взята з його промови на Міжпарламентській конференції з питань глобального довкілля 29 квітня 1990 р.
У цьому розділі я також використав матеріали численних офіційних доповідей Програми захисту довкілля Організації Об'єднаних Націй. Під час відвідання її штаб-квартири у Найробі в 1991 p., мене найбільше вразив обсяг проведених вченими робіт з усіх згаданих у цьому розділі проблем.
Наведена цифра — 40 відсотків енергії фотосинтезу споживається людьми — узята з часто цитованого дослідження Пітера М. Вітусика та інших. Хоча їхня методологія описана до найменших подробиць, їхні висновки, на думку деяких учених, не є безсумнівними.