Ці події отруїли атмосферу в Ріо ще до того, як конференція розпочалася, але залишалася принаймні якась надія на окрему угоду про захист «біорізноманітності» — комплексу заходів, розроблених з метою сповільнити різке зростання швидкості вимирання біологічних видів в усьому світі. Цього разу також непримиренність позиції адміністрації Буша на попередніх засіданнях — особливо на останньому, у Найробі, менше як за місяць до «Саміту Землі» — задала негативний тон. Але як тільки за кілька днів до урочистого відкриття конференції до Ріо прибув Вільям Рейлі, він знайшов шлях вирішення решти проблем щодо Угоди про біорізноманітність і врятував США (і президента Буша) від незручного становища. Після погодження пропонованого ним рішення з Державним департаментом, Міністерством торгівлі та рештою команди, уповноваженої для ведення переговорів, він послав у Білий Дім секретну телеграму, вимагаючи дозволу продовжити переговори, необхідні для завершення угоди. Але як тільки «Саміт Землі» розпочався, Білий дім Буша не лише відмовив Рейлі у дозволі на продовження переговорів, а й принизив його, видавши його доповідну записку пресі разом із висловлюваннями з невідомих джерел, що висміювали його зусилля. Увесь хід подій викликав вогненний смерч критики на адресу політики США і президента Буша й поставив США у незручне становище, якого Рейлі так наполегливо намагався уникнути. Таким чином ми фактично стали єдиною у світі країною, що відмовилася підписати одну з головних угод на конференції.
Наша ізоляція в Ріо була тим більш прикрою, що «Саміт Землі» репрезентував першу зустріч усієї глобальної спільноти і означав появу того, що я у частині ПІ цієї книжки називаю новим «основним організуючим принципом» світу після холодної війни, а саме: завдання захисту глобального довкілля в процесі сприяння економічному прогресу. Після краху комунізму США, очевидно, опинилися в ролі лідера світової спільноти: великі ідеї, за які ми боролися — політична та економічна свобода — набирають сили в усьому світі; ми здобули моральний авторитет, необхідний для лідерства у світі, наша економіка все ще вдвічі більша за економіку нашого головного конкурента, Японії; ми — єдина супердержава, що залишилася.
Тому, природно, решта світу очікує, що США візьмуть на себе лідерство — особливо у часи сум'яття нинішнього перехідного періоду. Відтак сильним було розчарування в Ріо, коли Сполучені Штати не лише не спромоглися на лідерство, а й активно боролися проти необхідного прогресу у питанні довкілля. Настрій, однак, можна було назвати радше подивом та смутком, аніж гнівом — принаймні частково внаслідок широкого розуміння того, що погляди адміністрації Буша не були поглядами американського народу. І, звичайно, кожне опитування громадської думки на цю тему виявляло, що американці бажають лідерства нашої країни у цьому питанні більше, ніж у будь-якому іншому. У моїх розмовах, по всій території США, я знайшов підтвердження того, що люди прагнуть, щоб наша країна запропонувала своє лідерство у питанні довкілля — з баченням перспективи, з відвагою та справжнім відчуттям обов'язку перед майбутнім, оскільки переконані в правильності цього.
Американці очікують лідерства США у проблемі довкілля також і з іншої причини: вони переконані, що це в наших економічних інтересах. У переважній більшості американський народ відхиляє доводи, висунуті адміністрацією Буша, що ми повинні вибирати між робочими місцями та довкіллям. Натомість вони вважають, що ми можемо процвітати, ведучи перед в екологічній революції і виробляючи для світового ринку нову продукцію та технології, що сприяють економічному прогресу без руйнації довкілля.
Гадаю, вони мають рацію. Справді, багато експертів вважає, що ми можемо створити мільйони робочих місць, ведучи перед в екологічній революції і збільшуючи наші зусилля спрямовані на виробництво та продаж екологічно більш чистих продуктів та технологій. Річ у тому, що Японія та Німеччина відкрито проголосили, що нові й досконаліші товари, які мінімізують шкоду довкіллю, тепер становлять найбільший новий ринок в історії світової торгівлі. Можливо, найкращою ілюстрацією моєї думки є одна подія в Бразилії минулого літа: саме тоді, коли відбувався «Саміт Землі», паралельно у Сан-Паоло було організовано виставку нових екологічно чистих технологій. Разючим був контраст між крихітною експозицією США, яка складалася із жменьки невеликих підприємств, що продають таке обладнання, як трубоз'єднувальні муфти та дозиметри, і велетенськими, ретельно продуманими зусиллями Японії, яка виставила сотні експонатів, представлених підприємствами, що репрезентують кожний сектор економіки Японії і усі разом функціонують у рамках амбітного «Столітнього плану», спрямованого на збереження глобального довкілля і координованого Міністерством зовнішньої торгівлі й промисловості і Федерацією екологічних організацій Японії.