Важливо пам'ятати загрозливий прецедент того економічного виклику з боку Японії (і Європи), з яким ми тепер зіткнулися на ринку екологічно чистої (ефективної) продукції та технологій. Те, що підприємці зараз називають «Революцією якості», також мало свій початок у Японії наприкінці 1960-х, коли більшість лідерів промисловості США припускали, що панівні ринкові сили вже визначили належний рівень якості продукції і що жодного суттєвого поліпшення якості не можна досягти без втрати продуктивності, прибутків та робочих місць.
Унаслідок цього видатні американські експерти у сфері поліпшення якості та продуктивності, як-от легендарний доктор В.Едвардз Демінг, вважали, що знайти розуміння тут, удома, складно, і натомість звернули свої проникливі погляди на Японію. Решта — це вже історія: японські підприємства довели, що панівні американські уявлення щодо якості продукції просто хибні. Реконструкцією усього технологічного процесу з більшою увагою до дрібниць і прискіпливим моніторингом тенденцій у сфері ефективності та продуктивності вони спромоглися досягти кардинально вищого рівня якості, продуктивності та прибутковості — усього водночас! Ми ще до кінця не усвідомили значення їхнього досягнення, як уже майже втратили нашу лідерську позицію у десятках важливих галузей промисловості, як-от телебачення, напівпровідники і сталеваріння, тобто у галузях, в яких тепер у світовому масштабі значною мірою домінують японські компанії.
Деякі бізнес-експерти стверджують, що японська промисловість тепер готова повторити свій запаморочливий успіх в революції якості такою ж низкою проривів в екологічній революції. Наприклад, Стефан Шмідхейні, швейцарський промисловець-мільярдер, що очолював Ділову раду на «Саміті Землі», доводить, що деякі з тих самих американських корпорацій, які помилялися стосовно поліпшення якості, роблять тепер таку ж помилку, вважаючи, що вдосконалення у сфері збереження довкілля не можуть бути економічно виправданими, іншими словами, що ми повинні вибирати між робочими місцями і довкіллям.
Навпаки, чимало японських підприємств знову шукають шляхів перебудови всього виробничого процесу, цього разу з наміром недопущення непотрібного забруднення на кожному його етапі. Вони виявили, що відходи у вигляді забруднення — це також економічні збитки. Усуваючи неефективності, що призводять до виробничого забруднення, вони відкрили, що продуктивність, прибутки та екологічну ефективність можна часто покращувати одночасно.
Застосуємо аналогію: якщо ви полюєте на ведмедя, йдете до лісу і не бачите ведмедя, ви шукаєте його слідів або використовуєте собаку, треновану йти за ведмежим запахом. Так само, якщо ви промисловець і шукаєте способів ліквідації неефективності і не бачите її у діяльності вашої фірми, то можете спробувати відшукати її сліди або йти на її запах. Саме тут сходяться проблеми ефективності та захисту довкілля: виявляється, що забруднення — часто найкраща мітка для визначення і усунення неефективності. Наприклад, «Норзерн Телеком», виробник комунікаційного обладнання з великим підприємством у Нешвіллі, виявився першим у своїй галузі, що цілковито перестав використовувати хлорфторвуглеці, які становили загрозу озоновому шару стратосфери. Під час цього процесу вони знайшли дешевший і кращий спосіб виконувати те ж саме завдання (виробництво чистих електронних плат) з вищим рівнем якості та продуктивності. І справді, численні недавні приклади успіху у США і в Японії показують, що багато далекоглядних керівників зараз бачать головні перспективи у цьому новому способі мислення про ефективність.
Більші прибутки — це важливо, але таку ж вагу має часто побічний ефект від зусилля, спрямованого на примирення прибутковості із загальним суспільним благом. Компанії, що обрали цей новий підхід, часто бачать, як виникає нова спільна мета, як серед працівників і менеджерів з'являється відчуття, що їхня праця стає по-новому гідною, а життя набуває нового змісту, оскільки вони не лише отримують прибутки і зарплату, але й долучаються до досягнення вищої мети. Під час відвідування таких компаній я бачив розуміння спільної мети на обличчях чоловіків та жінок, покликаних своїми працедавцями працювати і мислити по-новому. Я чув, з якою гордістю вони говорили про свою роль у завданні, вартому їхніх найкращих зусиль.