Вдарила понадтотальніша мобілізація.
Не викрутився 78-літній Сукенцуцке.
Сукенцуцке — солдат.
Коли він прибув у військову частину, третя імперія котилася із західних схилів Карпат…
Командир роти, в яку потрапив Карл Сукенцуцке, довго-довго дивився на 78-літнього «гросфатера», думаючи:
— Ну, куди я його?
Рота захищала круту височину, вкриту сковзькою кригою.
Держатись солдатам на схилах цієї височини було дуже важко: вони сковзались і падали…
Вдержати височину надії вже не було, але й покинути її, відступаючи, загрожувало зривами солдат на слизькій кризі в безодню.
Подививсь командир роти ще раз на 78-літнього Карла Сукенцуцке і вдарив себе по лобу:
— Евріка!
Він покликав двох солдат, наказав узяти Карла Сукенцуцке під руки й обережно поводити його на найслизькіших місцях по схилу височини.
Солдати поводили «гросфатера»[6].
Після цього рота вже не сковзалася і більш-менш благополучно відійшла.
Пісок, що сипався із 78-літнього Сукенцуцке, врятував становище.
Командир роти представив Карла Сукенцуцке до нагороди залізним хрестом…
В штабі армії погодилися, що подвиг 78-літнього Карла Сукенцуцке достоїн залізного хреста.
Одне тільки непокоїло командування: куди чіпляти того залізного хреста?
Коли солдат грудьми захищає батьківщину — хреста чіпляють на груди…
А Карл Сукенцуцке прислужився батьківщині зовсім не грудьми!
Де він має носити залізного хреста?
Хороша-хороша дівчинка
Для таких дівчаток, невеличких і ніжних, білявеньких і з голубими очима, з рум'янцями на щоках і з соромливим поглядом, з мелодійним голосом і довгими віями, — для таких хороших-хороших дівчаток наші поети хороші-хороші вірші пишуть:
Вчилися вони, ці дівчатка, в радянських школах, кінчали десятилітки, йшли до вузів, мріяли бути лікарями, інженерами, педагогами, агрономами…
Зимою вони сиділи за книжками, чи то по окремих квартирах у тата з мамою, чи то гуртожитках, похапцем бігаючи до кіно та до театру, а влітку, склавши іспити, їхали трохи стомлені й блідуваті на села, — там у них червонішали знову щоки, блиском бралися очі, і яких же ж вони пісень співали, сидячи в човнах на прозорих річках Радянської своєї Батьківщини або під вербами понад задумливими ставками колгоспними…
Хороші-хороші дівчатка!
Майбутні матері майбутніх онуків та правнуків наших.
І от війна! І от ворог плюндрує землю укоханої Батьківщини!
Тоді ці дівчатка складають книжки в шухляди, стьожки в коробочки, підстригають довгі чудесні коси, вішають у шафи шовкові сукні, одягають ватянки та бушлати і йдуть до військового комісаріату:
— Запишіть добровольцем! Я йду захищати свою Радянську Батьківщину! Як солдат!
Тисячі-тисячі, десятки, сотні тисяч наших хороших-хороших дівчаток, голубооких і ніжних.
І вони тепер солдати і командири, лейтенанти, капітани і майори, льотчики і зенітники, гармаші і розвідники, снайпери і кавалеристи, аеростатчиці і медсестри…
І от перед вами аеростатчик — командир поста.
Вона ж така, як студенткою хімічного інституту була, голубоока і з довгими віями, — тільки не пальто на ній з котиковим коміром, а сіра шинеля солдатська, і не черевики на ній модельні, а начищені до блиску солдатські чобітки.
І на ніжних її плечах не лисяча горжетка, а зелені погони з трьома червоними нашивками.
Сержант! Комадир поста «№ отдельного отряда аэростатов заграждения…»
Вона б уже була хіміком, бо пішла вона захищати Батьківщину з другого курсу хімічного інституту і вже три роки в армії, і ловила б вона тепер які-небудь, може, гази від коксових печей, — а тепер вона солдат, командир поста, аеростатчик і ловить фашистських хижаків, що смертоносними бомбами хотять нищити прекрасні міста нашої прекрасної Батьківщини.
Вона на бойовім посту — вона не дає фашистському стерв'ятникові зруйнувати її город і її інститут.
І вона знає, що закінчиться війна і вона поверне додому, — вона знову буде студенткою хімічного інституту і, закінчивши його, — буде інженером-хіміком, бо хімію вона дуже любить.
А тепер вона щоночі, пославши свій аеростат високо-високо вгору, стежить за ним, до апаратури придивляючись та прислухаючись, стежить і ловить летючого ворога.
І вона таки його піймала.
Коли в травні 1944 року табун «юнкерсів», «фоке-вульфів», «хейнкелів» та іншого фашистського стального гайвороння налетів на Київ та його пригороди, її аеростат був високо-високо вгорі…