Выбрать главу

— Е, бабусю, хіба ж артилеристи плачуть?

— Не буду, Івасику, не буду!

— Артилеристи: бах! — і ваших нєт! Пам'ятаєте?

* * *

Залізним чоботом поганим топче фашист землю України Радянської.

Уже й у бабусиному дворі по курнику та по хлівах гітлерівець нишпорить.

Нема вже в бабусі пари її овечок, нема підсвинка, нема й п'ятірки курочок, — самий тільки півничок і залишився: заховала його бабуся під припічком, соломою заклала.

Побіліла бабуся, налилися тугою очі…

* * *

Сумні, тужні, чорні два роки фашистського панування.

Придавили вони бабусю, приголомшили, аж поменшала вона, зігнулась.

Два роки чорного туману.

І раптом світлий промінь:

— Наші наближаються! Німців б'ють! Німці тікають!

Погарячішали у бабусі очі, посвітлішало обличчя, розпрямлятися почав згорблений бабусин стан.

Ближче, ближче наші…

Заметушилося фашистське гайворіння у бабусиному селі. Бігають, людей у німецьку неволю хапають. Тортури… Розстріли…

Аж ось наші вже в сусідньому селі.

Тікають німці з бабусиного села.

Востаннє по хатах гасають, грабують, б'ють, палять…

Ускочив і до бабусі в хату єфрейтор. Хижими очима по хаті бігає. Шугає під піл, на піч, під піч.

Шугнув рушницею під припічок — вилетів з криком з-під припічка бабусин півник.

— А-а-а! Донерветер!!!

Згріб півника, давить.

Терла бабуся сіль у макітрі. Зайнялося в бабусі під серцем, запекло. Аж затремтіла вся.

Промайнуло на думці:

«Пряма наводка — це коли приціл прямісінько на ворога. Бах! — ваших нєт!»

Махонула макогоном і фашиста просто в лоб — бах!

Він тільки:

— Вас-вас-вас-вас!

Та й посунувся під лаву. Двічі позіхнув і замовк.

Увійшли в село наші.

Оглядав у бабусиній хаті мертвого фашиста лікар. Подивився і каже:

— Смерть од пролома голови тупим оружієм!

А бабуся:

— І лікар, а не вгадали. Не від пролома голови, а від макогона, прямою наводкою. А орудія справді не дуже гостра, тупа орудія — макогон!

Географія

(Коротенький підручник для німців, що сильно дуже цікавилися нашою територією, та не встигли її вивчити, а за одним рипом і для тих, кому ще, таким-о робом, закортить, може, нашою територією зацікавитися).

Передмова

Складений нами підручник з географії дуже коротісінький, схематичний. За причину такого викладу для нас правило те, що нікому й ніколи не вдасться на довший час на нашій території затриматися, — а навіщо ж довга географія для недовгого перебування? Тому, значить, коротісінька.

I. Просторінь

Просторінь нашої території неоднакова. Якщо брати її з заходу на схід од Сяну, приміром, до річки Волги, то вона дуже довга. Щоб її пройти, треба років зо два, а як брати навпаки — від ріки Волги до ріки Сяну, — вона значно коротша — її пробігають місяців за п'ять-шість.

II. Поверхня

Поверхня скрізь — «пересечённая». Хоч би куди пішов, хоч би де став — скрізь січуть.

І добре січуть! На капусту.

III. Гори

Гори — походження здебільша вибухового. Гірничі поклади, як про те свідчать найновітніші геологічні дослідження, складаються в основному з арійської породи.

По-німецькому — труппенберг, а по-нашому — падлогори.

IV. Грунт

Грунт — дуже інтересний. Як нігде в світі. Перегній із тих-таки ж порід, що й гори: арійської, італійсько-апеннінської… У грунті дуже багацько залізних хрестів і металевих ґудзиків.

V. Ріки

Найславнозвісніші: Волга, Дон, Дніпро, Дністер, Прут, Західний Буг, Південний Буг, Збруч, Серет, Сян, Нєман, Вісла. Відзначаються тим, що на всіх цих річках, як із заходу на схід, так шпарко, що доводиться стовбура в одежі в них кидатись. Дехто дістається протилежного, але небагато.

VI. Моря

Найцікавіше Чорне море. Славнозвісне тим, що що більше приймає в себе кораблів, транспортів, катерів, самохідних барж із свастикою та з арійською расою, — то робиться все привітнішим, веселішим і голубішає. Хороше море. Веселе.

VII. Людність

Люди такі: ті, що жили тут здавна-давен, вони:

Якщо не жнуть, так німця б'ють. А все ж не гуляють.

А ті, що прийшли з заходу, — ті гниють. Дідько з ними — хай гниють.

VIII. Ліси

Про ліси, мабуть, не варт говорити, бо все 'дно ті, для яких цього підручника пишеться, в ліс і носа не поткнуть: Сидір Артемович Ковпак так нажахав, що не тільки лісу, — куща жахаються.