Усіх дохлих собак та кішок за допомогою катапульти швиргонути йому в столицю третьої імперії…
Це буде «гостинець», гідний фюрера, гідний його культури, його цивілізації, гідний культурного рівня «вищої арійської раси».
Справа, як біля бабиного воза
Що таке є вісь?
Це така штука, що в кожному возі вона є. І не одна вісь у возі, а дві — передня й задня… На кожну вісь надівається по два колеса: на передню нижчі, на задню вищі…
Щоб колеса не спадали, на кінцях кожної осі є по кілочку, а щоб не лопнула, то під низом у неї прибиваються залізні підвісники…
Це так — у кожному возі…
А в політиці як?
Політика ж не віз, а віз не політика, отож і осі в політиці трохи не такі, як у возі.
Першу політичну вісь витесали Гітлер з Муссоліні.
Вийшла вона в них довга — од Берліна аж до Рима: на однім кінці Берлін, а на другім Рим — це ніби колеса…
У політичній осі те, що у возі зветься кілочками, — уже не кілочками називається, а сателітами.
А що вісь дуже довга, колеса великі, — то з кожного боку не по одному сателіту, а аж по два…
З одного — Румунія й Болгарія, а з другого — Фінляндія й Угорщина…
Витесали, значить, отаку — вісь «Берлін — Рим», помастили геббель-слиною.
— Позатикай, — кричать, — сателіти та й поїдемо!
Позатикали й поїхали світ толочити…
Їдуть… Спереду стрибають «тигри», «пантери», «фердинанди» — дорогу, значить, прокладають, зверху гудуть «месери», «хейнкелі», «юнкерси» та «вольфи» — вісь охороняють, а вже за ними й під ними вісь рипить.
Попервах люди, зроду-віку такого страховища не бачивши, зніяковіли й почали одступатися…
Вісь їде, гуде, бахкає, свистить, рипить, по дорозі геть-чисто все нищить…
На дорозі село — просто на село, город — на город!
Хати трощить, людей давить.
Одно колесо біля Москви, а друге — біля Сталінграда… Такого попервах та вісь наробила…
А потім люди придивились:
— Та стій, хлопці, може ж, воно не таке уже й страшне!
Заходилися біля тої осі по-справжньому — вона зразу біля Москви в канаву — гуцик!
Гуцик і зразу — лусь: трісла…
Біля Сталінграда рубонули і по осі, і по сателітах — із коліс спиці посипалися, із кілочків-сателітів — тріски…
Тоді вісь — «обратним ходом» пішла.
Та як покотилась, як покотилась — не наздоженеш…
І таке трапилось, що й з возом ніколи в світі такого не бувало: ще й кілочки-сателіти в дірочках стирчать, а вже одно колесо — Рим — злетіло…
Тут би стати й колесо надіти, так непереливки: б'ють, стати не дають. Покотилась на однім колесі.
Летить на підволоці, торохтить, куряву здіймаючи.
А тут і сателіти — кілочки почали випадати…
Випав румунський кілочок, ледь-ледь тримається мадярський, — і то через те, що обривками їх поприв'язувано.
А полагодити не дають: женуть!
А в Геббельса вже й слини не вистачає мастити: рипить вісь так, що на весь світ чутно…
От-от випаде останній кілочок, спаде з осі останнє колесо — Берлін — і в прірву…
Туди й дорога!
Ще славнозвісний Іван Котляревський сказав:
Нехай!
Невирішене питання
Карлові Сукенцуцке в 1944 році стукнуло 78 літ.
У Карла Сукенцуцке була чималенька родина, яка складалася з його дружини Єви — 75 літ, та двох онуків — Курта — 28 років і Ганса — 26 літ.
У Курта після побідоносного «бліц-кріга» на Сталінградських степах не було правої ноги, правої руки й правого ока, а в Ганса, після такого ж «бліц-кріга» на Дніпрі, не було лівої ноги, лівої руки й лівого ока…
Отже, єдиним кормильцем всієї Сукенцуцкенової сім'ї був сам Карл Сукенцуцке, семидесятивосьмилітній старець.
Кінець 1944 року був уже для третьої імперії самим «крігом», без «бліц»…
Разом із «бліцем» одійшли в минуле і українська пшениця, і українське сало, і кури, і гуси, і качки, і яйця…
А утрата всього цього для третьої імперії було значно дошкульніше, ніж потеря «бліца».
Сутужно було Карлові Сукенцуцке годувати свою родину: не завжди вистачало ерзац-кави, ерзац-картоплі й ерзац-хліба, проте Карл Сукенцуцке стоїчно вистоював довгі часи в чергах і сяк-так годував своїх старих та сліпо-безного-безруких…