На похороні сина Стефа, якій самій залишалось зовсім мало, бо четверта частина польських домішок не врятувала її кров від лейкемії, єдиний раз сказала Тодору старшому те, що думає. Вона сказала, що є різні закони і різні кари. Вона сказала:
- Наступним будеш ти, і за мить до кінця ти проклянеш своїх власних собак.
Третім помер Тодор.
Чотири вівчарки гнались за утеклим політв’язнем, Тодор гнався за вівчарками. Він був одягнений у чорний шкіряний кашкет і чорний шкіряний плащ. Під боком висіла рушниця, але Тодор ніколи не використовував її за призначенням. Собаки все виконували замість нього.
Тодор був взутий у черевики, які йому пошив його син.
Черевики залишали на снігу великі грубі дерматинові сліди.
Тодора боліло в поясниці, паморочилося в голові, час від часу терпли руки і ноги. Він зупинився біля якогось дерева перепочити і подумав, що міг би зупинитися взагалі. Десь попереду Тодора, попереду вівчарок, захлинаючись від страху і політичного переконання, втікав його, Тодорів, найбільший ворог.
- Ну, біжи! Біжи! - щосили закричав Тодор. - Ти будеш першим, кому вдалося втекти від мене! І першим, хто мене не прокляне. Біжи! Втікай! Думаєш, там тобі буде краще?! Тюрма не там, тюрма тут!
Захоплені раптовим Тодоровим криком вівчарки перестали гарчати і зупинились.
Втікач зупинився також.
При місячному світлі їх було добре видно згори: втікач, Тодор і четверо оскаженілих собак поміж ними. Собаки водили головами від одного до іншого.
Для них не було господарів і не було ворогів.
Для них був лише той, хто хоче втекти.
Вони загарчали, кинулися назад до Тодора і вмить перегризли йому горло.
Цвєтка і її я
Коли я народилась, їй було шість років і вона варила свій перший бульйон.
Мама лежала в пологовому будинку. Тато вже тиждень їв смажені яйця і консерви. Не мився, не змінював шкарпетки, не розстеляв ліжко, а спав просто в кріслі перед телевізором. Цвєтка ходила у свій дитячий садок і розповідала всім, що мама поїхала в Угорщину купувати їй модну зимову куртку.
Був квітень.
Цвєтка вийняла з холодильника куряче стегенце і варила бульйон. Вона могла би ще зготувати пельмені, могла би помити тата, попрати йому одяг, могла би накричати на нього, як це робила мама, могла би вдягнути мамину нічну сорочку і лягти з татом в їхнє з мамою подружнє ложе.
Вечорами вона ходила з татом у спортзал на тренування кунг-фу і годинами, поки тато спарингувався в сусідньому залі, бренькала на піаніно собачий вальс.
Вона ще не діставала до газової плитки настільки, щоб оволодіти нею, і підкладала собі табуретку. Одягнула мамин фартушок. Вкинула в каструлю весь запас сушеного кропу. Не пересолила. Взагалі не солила. Варила куряче стегенце без найменшого співчуття. Вона могла би холоднокровно відрізати коропу голову і посмажити його з яйцем на маленькому-маленькому вогні. Без найменшого співчуття. Як це завжди робила мама.
- Що ми будемо нині їсти? - спитав тато.
- Бульйон.
Тато зовсім не здивувався. Він думав, що хист до кулінарії в жінок проявляється з першого дня народження.
- В тебе смердять ноги, - сказала Цвєтка.
- Дай мені спокій з ногами.
- Піди помий руки і ноги.
- Ти ще гірша як твоя мама.
- Я не гірша. Я така сама.
Потім вони вдвох стояли під вікнами пологового будинку, за руку, як тато і донька, щасливі і усміхнені. Мама показувала їм у вікно згорток зі мною і жестами питала, що вони весь цей тиждень їли. Тато відмахувався, мовляв, якось перебиваємося, ще не було так, аби ніяк не було.
- Бульйон! - кричала Цвєтка, але мама не розуміла. - Скажи їй, що ми їли бульйон!
Тато вже зібрався повертатися додому.
- Скажи, що ми їли бульйон! - наполягала Цвєтка. - Ну чого не хочеш сказати їй правду?!
- Хіба це так важливо?
- Це дуже важливо. Ми їли бульйон, і мама має знати!
- Їй зараз інших проблем вистачає…
- Бульйон - це не проблема.
- …вона народила тобі ляльку. Як ти її назвеш?
Цвєтка ні на хвилину не завагалась. Вона знала моє
ім'я ще до мого народження.
- Мітла!
Вона була худенька і чорноволоса, завжди в міні-спідничках, в елегантних черевичках на підборах середньої висоти. Вона фарбувала очі і губи в яскраві кольори і носила великі обвислі сережки у формі грона винограду.
Коли мені було шість років, я вважала її найпрекраснішою дівчиною на світі.