Дала мені їсти і пити.
Виявилось, вона обійшла всіх моїх подруг і обшукала за мною весь район.
Про спалену миску вона анічогісінько не знала.
Потім я лежала в маминому ліжку, накрита двома ковдрами і кашляла. Мама з патиком бігала за Цвєткою з кімнати в кімнату, а Цвєтка кричала тільки одну фразу: «Чого мене?!» Але не плакала. Вона ніколи не плакала.
Я слухала вініловий запис «Арлекіна», потім «Птіцу щастья», потім «Сіній теплоход», потім зайшла Цвєтка:
- Вічно мені через тебе дістається. Як ти мені надоїла!
- Чого ти така зла? - спитала я.
- Зато тато мене більше любить! - чогось крикнула Цвєтка і вийшла.
І вона сказала неправду. З усіх мешканців квартири № 62 найбільше її любила я. Тільки боялась у цьому зізнатись. Бо Цвєтка ненавиділа любов у всіх її формах і виявах.
Цвєтку Цвєткою назвала наша маленька любляча бабця, яка любила своїх внуків, як то завжди буває, більше, ніж дітей.
Насправді Цвєтку звали інакше.
Але бабця змінювала наші імена залежно від того, що ми їй нагадували.
Цвєтка нагадувала бабці кропиву.
На цвинтарі недалеко від бабиної хати була велика, викопана невідь ким яма, яка під час затяжних злив заповнювалась водою. Можливо, це була чиясь невикористана могила.
Ми з Цвєткою пішли до ями дивитися, чи водиться в ній хоч якась найменша риба. Цвєтка казала, що водиться. Вона бачила в ямі дельфіна.
Ми стали над ямою і двома великими патиками каламутили воду, аби дельфін вискочив на поверхню.
- В такій брудній воді дельфіни не живуть. - багатозначно сказала я.
- Не знаю. Може то був і не дельфін. Може, то була акула.
- Ну, якщо акула, то всяке буває. Акули болото люблять.
Мій патик втопився в болоті. Я натягнулась, щоб дістати патик, коли ще один його кінець стирчав на поверхні, і шубовснулась в яму.
Цвєтка побігла за бабою.
Я стала ногами на дно, і болото сягало мені рота. Треба було задерти голову, щоб не нахлебтатись. Десь зовсім поруч у каламуті нишпорив дельфін, який цілком міг виявитись кровожерливою акулою. Я плакала від жаху, і мої сльози стікали в болото.
- Не плач, бо втопишся, - кричала Цвєтка вже десь здаля.
Бабця на подвір'ї закидала в стодолу сіно. Цвєтка мовчки стала біля неї.
- Що є? - здивувалась бабця.
- Мітла впала в яму і її з'їла акула.
Бабця вилами витягла мене з болота, а Цвєтка тим часом втекла в колгосп розглядати биків, і її не було до ночі.
Я милася в балії.
Бабця однією рукою тримала Цвєтку за плече, а іншою сікла її по голій задниці в’язкою кропиви.
- Ой, Цвєтко! - кричала бабця. - Цвєтко-Цвєтко!
Найчастіше ми були вдома вдвох - я і вона.
Цвєтка сиділа в кухні на м’якому диванчику біля вікна, а я, захлинаючись образою і сльозами, мила посуд. Посуду було дуже багато, масні каструлі і тарілки, в яких позалишалась їжа, горнята, в яких позалишалась чайна заварка, ложки і виделки, первісно не такі брудні, але так само масні, як каструлі, в які їх вкинули. Гарячої води-не було. Не було нормального засобу для миття посуду.
Я по лікті мастилася жиром і помиями, і від цього ще дужче захлиналася сльозами.
Цвєтка байдуже дивилась у вікно. Переводила погляд на підвіконник, де стояли рядком наші улюблені екзотичні вічнозелені вазони.
З-поміж сліз горло моє видавало подекуди жалісливе благальне ниття.
- Я хочу надвір.
- Нащо тобі йти надвір? - дивувалась Цвєтка, продовжуючи переводити погляд з вікна на підвіконник і назад.
- Я хочу гуляти.
- Нащо тобі гуляти?
- Я хочу гратися з подружками.
- Всі твої подружки дурні.
- Чому я маю мити посуд, а ти маєш сидіти?! - моє ниття переходило у відчайдушний крик.
- Бо ти нічого ніколи не робиш, - Цвєтка була така спокійна, така врівноважена і мудра, як античний філософ вкупі зі своїми учнями.
- Я завжди мию посуд, мию підлогу, пилосошу, викидаю сміття і підливаю вазони!
- Але ти не переш сама собі труси!
- Це неправда!
- А хто тобі їх пере?
- У моєму віці тобі також мама прала труси!
- У твоєму віці… - Цвєтка ставала воїном справедливості на кшталт середньовічного схоласта вкупі з усіма інквізиторами, - у твоєму віці я вже варила бульйон!
На мене нападала гикавка, і я кожної миті ризикувала вдавитися власним плачем. Я гикала і плакала. Я не вміла варити бульйон. І мої труси мені справді пере мама. Але вона сама цього хоче, вона любить прати мої труси.
- Я не встигаю попрати свої труси, бо мама їх пере швидше за мене!