Палажка. Здорові, здорові були. А що се: люди з церков повиходили, а ви з шинку?
Іван. С какого шинку? В трахтирі билі!
Федір. І єщо пайдьом! Потому – сьогодня день воскресний… гуляй! Правда, брат Іван?
Палажка. Такому молодому, як ти, воно не пристало б те робити, що другі безпутні заводять.
Федір. Почему не пристало? Раніше почнем жить – больше увидім.
Палажка. Швидко засліпить…
Іван. Так ето ви меня, тьотка Пелагея Кондратьєвна, безпутним взиваєте?
Палажка. А то путній, може? Хай би вже сам волочився, та хоч отого не підбивав (показує на Федора, що стоїть перед ними чуманіючи).
Іван. Чуєш, Федоре! он тьотка говорить, што я тебя підбиваю?
Федір. Што тьотка в етом понімає?… Разве она может за наше випить? Бабйо, більш нічаво! Пайдьом, брат Іван! Што нам с етім бабйом водиться?
Фенька (призро). Бабйо!.. А ти не стоїш і баб'я… Випил одну да і з ног валишся.
Федір. Правду говориш, што одну… Одну – только не чарку, – держи карман шире! – кварту!.. Правда, Іван, кварту вкутали?… Вон наш подмастерья только чвьортку випил да и звалився, – с трахтиру домой понесли… А ми – по кварті черкнули!., да еще черкньом… Пайдьом, Іван!
Палажка. Добрим хвалишся!?
Іван. Да підожди, поговорим с людьми. (Сіда біля Палажки).
Федір. Знайшов з ким беседу вести? з бабйом!.. Не стоїть!
Фенька. А ти без Івана дороги не знайдеш? Як та тінь за ним слідкуєш: куди він – туди й ти!
Федір. Потому… одному скушно… Пойдьом, Іван!
Іван. Підожди. Он тьотка називаєт меня безпутним. А ви, тьотка, знайдіть мені пару та тогда і скажете – путній я алі безпутній!
Палажка. Шукай сам собі, якщо знайдеться така, що піде за тебе.
Іван. Разве я такой з себя, што за меня ніхто не пойдьоть? Разве я такой, Фенька?
Фенька. А ти думаєш – кожная за тебя так і ухопиться руками? Я – первая наплюю на тебя!
Іван. Про тебя – горя мало…
Фенька. То чого ж і спрашивается? Ну і іщи себе какую-нибудь танцорку!
Іван. А тобі завидно?
Фенька. Байдуже! Не нуждаемся…
Іван. Как старець в копійкє?
Фенька. Як там говорят: не вздьоргувало на молоці, не будеть вздьоргувать і на сироватці!
Іван. О-о, да ти звєсная: пройшла огонь, воду і мєдні труби!
Фенька. Только не била в таких дурнях, як ти.
Палажка. От уже й завелися. Годі, облиште!
Федір. Іван!., пайдьом… Што нам тут боби розводити?
Фенька. Іди вже. Он – бачиш – твоя тінь за тобою соскучилася!
Іван. А ти рада б стати і тінню, да нет такого – за ким слідкувати?
Фенька. Мала журба: знайдьом! Є багато дураков на білому світі! А вот тобі, небойсь, желательно бить тінню, та страшно, штоб хвоста не одрубали.
Іван. Хто? Ти, може?
Фенька. Знайдуться ті… що содержаніє дають.
Іван. А-а… ти он про што?… (Жартівливо до неї). А што, ти думаєш, Фенько? Єслі би, примірко сказать, Да сюда ее позвать?…
Фенька. Іди сам да й зови… Што, страшно, не бойсь?
Іван. Чаво страшно? Меня нішто не устрашить! Вот як зажарю – сама вийдеть! (Почина гулко трати на гармонії).
Фенька. Дожидайся – діждешся!
Іван. А што, разві дома нет? Пелагея Кондратьевна! дома?
Палажка. Хто?
Іван (указуючи головою на вікно). Она… как ее?
Фенька. А ти забил уже, як і звати?
Палажка. Химка?
Іван. Да, да… Хима!
Федір (що досі стояв і чуманів, почувши слово «Хима», почав охриплим голосом співати).
Іван! пайдьом.
Іван. Да ну, не ори!
Федір. Пайдьом до трахтира… Скушно так.
Іван. Ну, сам і йди, коли скушно.
Федір. Вот уж і пристал до бабов! (Махнувши рукою, переходить через улицю і звішується на перила, котрими обнесене провалля).
Іван. Пелагея Кондратьєвна! Хима дома?
Палажка. А тобі нащо?
Іван. Нельзя лі позвать?… Страх люблю хорошеньких!
Палажка. Що з того, що хороша? Хороша, та не тобі.
Фенька. Ну, уж і хорошенька! Знашол красавицю: під нос мимрить, через губу плюйоть!
Палажка. Не раю я тобі, парубче, встрявати до неї.
Іван. Отчаво?
Фенька. Хвоста, кажу, врубають!