І, городок обкопавши біля щонайглибшого виру,
Позасідали в ровах і мишей піджидали до драки.
Сеє ж Зевес (бач, мишиний і жаб'ячий бог) як побачив,
Зараз богів у будинки цвяховані зорями кличе,
Силу велику показує жаб і мишей леєстрових.
Що, мов песиголовці, примогли б, одні других поїли,
Зареготавсь і богам на війну мандрувать дозволяє,
Хоч за мишей, хоч за жаб, а далі до Паллади і каже:
«Доню моя! За мишей чи за жаб оступатися будеш?
Правда, що миші в твоїх походжають, як дома, каплицях,
Ласують там вони добре над свічками і над книшами».
Так-то Сатурнович мовив, йому ж як одріже Афіна:
«Татку! Навряд чи я мишам паскудним піду помагати,
Дуже багацько вони наробили дочці твоїй шкоди.
Всі каганці вивертають, якось же й очіпки погризли,
Саму ж найбільшу давненько мені заподіяли пакость:
Нову сорочку льняну з полотна чи з московського чи що,
Що мережками ще заполочі я сама вишивала,
Так помережали зубками всю, що як решето стала.
Так щоб я їм помагала – не діжде їх гемонів батько!
Бо заклялася на їх, як латала я тую сорочку,
Ну, та не буде й того, щоб дала я підмогу і жабам,
Бо у тих жаб, як я бачу, чортмає десятої клепки.
Раз, із війни я вернувшись і дуже втомившись, хотіла
Трошки спочить: не дали ж достогемонським кваканням жаби!
Як узяли скрекотать на все горло та квакать, та кукать,
То не звела я очей ні на волос до самого світа.
Знаєш, паноченьку, що? Ось нехай лишень всім їм абищо!
Хто б то з богів захотів із-за їх свої руки паскудить!
Іноді ще і безсмертного деякий п'яний улущить.
Лучче дивитимось з неба на жаб'ячу з мишами драку».
Всі боги сподобали розумну Палладину мову,
Повитріщали на землю баньки і рядком полягали.
Цитьте ж! Бо вже два гінці на сраженіе лицарів кличуть.
От уже чуть, – комарі затрубили по війську тривогу,
Дибом у деяких лицарів встали із ляку чуприни,
Та і боги таки трохи либонь поховались за хмари.
Первий Песибоєць списом шпигнув навкид Ліхенора,
Щоб навісний не вискакував поперед батька у пекло.
Сторч полетів Ліхенор і понюхав землі, мов кабаки.
А Троглодит після його улучив у бік Пеліона,
Ратиця вгрузла до самого серця, звалився із нею,
Мовби той сніп, Пеліон та швидко і ноги одкидав:
Дядько Саміло з Перехитром, збігшись, вхопилися вручки,
А Сітофаг Пеліфону надбив таки добре печінки,
Бо, ухватившись за пуп, покотився, немов от завіни.
Як же уздрів Лімнохаріс, що збили з ніг Поліфона,
Зараз вхватив каменюку, шпурнув та й попав Троглодита,
В тім'я улущив його, розколов і лушпиння з оріха.
Тут Ліхенор, очвалавши, наскочив на Лімнохаріса,
Списом його проколов і одправив к батькам на вечерю,
А Кнамбофаг злякавсь та мерщій накивав і п'ятами,
Та недалеко й утік, – наздогнала лихая година,
З списом, що в спину вгруз, він стрибнув у глибокую кручу,
Кров'ю своєю зробив всю калюжу, як тую варену,
Тельбухи з його в воді полоскались, немовби ті хляки.
Пан Лімоніс Тигролиха у пузо під пупом поранив,
А Каламінх як уздрів Птерногліфа, то з ляку й не стямивсь.
Швидше в калюжу впурнув і ратицю з берегу кинув,
Гідрохаріс же, храбріший од його, убив Птернофага,
І на тім місці, мовляв той, дала йому жаба і цицьки.
Ліхопінакс же стригнув бородатого Барбарокита,
Прямо в горлянку шмигнув, не ковтнув він списа, як галушки,
А Прассофаг подивився, що Книшодіоктрен женеться,
З ляку у воду стрибнув у козацькій, як був, усій збруї,
Тут-то Харпак, спересердя за вибите все товариство,
Влущив Пелузія списом знечев'я у самі печінки,
Тричі чи що перекинувсь Пелузій і там же дав дуба,
А Пелобат, ухвативши повнісіньку жменю грязюки,
Пику тому заліпив і скорійше од його дременув,
Та недалеко й учхнув, бо Харпак наздогнав його швидко,
Дав він йому тришия і потилицю добре намилив,
Знівечив і ізом'яв його з серця на терту кабаку.
Жалко було Лімонісу товариша вбитого, кинувсь
Він за його відомстить, так баї Не на того наскочив,
Бо Харпак, настромивши його на спис, як галушку,
Бандури випустив з його і з гряззю змішав, як онучу.
А Сітофаг, як побачив Троксарта, то так ізлякався,
Що із баталії навтікача поскакав у болото,
Сів у лепеху да відтіль не показував більше і носа.
Пан же Троксарт Фізігната як вчистить назустріч по жижках,
Сторч полетів Фізігнат у калюжу од його навтіки.