Ну, да й Троксарт забісований: де б то його вже й покинуть,
Ні, так погнався був зопалу за урагом аж у воду.
Бачить з кручі Прассей Сітофага – на купку той дрався, –
Добре прицілившися, запустив в його гострую стрілку,
І пришпилив його до куп'яка, як пришпилюють квітку.
Був же між мишами лицар, над всіма завзятий і вищий,
Злий, немов біс, а хороший, як той намальований янгол,
Дужий, проворний і хитрий, а звали його Мерідарпакс;
Стоїв один він поганої сотні татарів,
Жаб він трощив, як косар очерет або білка оріхи,
Клав, як снопи, урагів і, як ціпом, так списом їх лущив;
Мабуть би всіх перебив, бо здоровий був на печінки,
Ну, так Зевес не хотів, щоб дощенту він жаб передіяв.
Став жалковать над сердешними жабами так, як би батько:
Усом моргає і крутить і так до богів промовляє:
«Е, да воно, бачу, справді завоїсте коїться діло!
Трошки тривожить мене Мерідарпакс, отой розбишака,
Нівечить дуже він жаб, – так, мабуть, скорійше із неба
Пошлем Палладу туди, а як треба, то й самого Марса».
Марс щось не був у куражі і Юпітеру так одвічає:
«Ні, мабуть, ми із Палладою чорта з два що удієм
Против завзятих мишей, бо не так вони щось розхрабрились.
Підем, хіба, усі лусом на їх або от що ти зробиш:
Вшквар лишень блискавкою мишей, як шкварив гігантів,
Знаєш, що протав тебе колись бунт галасні піднімали,
Так проучи і тепер лиш мишей, щоб не хвастали дуже».
«Noxe!» – Юпітер сказав і швирнув на їх блискавку з неба.
Страшно загуркало в хмарі, аж Лиса гора затряслася,
Зевс же, як вовк посередині ночі, блискав страшними очима,
І засліпив як богів, так і жаб, і мишей. З переляку
Жаби в болото, а миші у нори хотіли ховаться.
Тілько ж недовго од блискавки миші завзяті жахались.
Дружно взялися уп'ять, щоб жаб укінець доконати.
Те б і було, та Сатурнович жабам велику підмогу,
Мов би із неба, із озера вислав мишам на погибель.
Вийшов шкадрон карасирів страшних, як марюка пекельний.
В чорних мундирах і штанях, а хто гарячіший – в червоних.
Спина – ковадло, а ноги, як кліщі, а в роті два списи,
М'яса чортмає зверху, одна шкаралупа із кістки,
Тихо пішли клишоногі, хоть ніг до стогаспида мали.
То були раки, мишей вони кліщами дуже щіпали,
І поламали їх ратиці, і покололи муницю.
Бас увірвався мишам, од раків дали вони драла.
Сонечко в дальній байрак спочивати лягало, а раки
Жаб і мишей пороспуджували і війну порішили.
___________________
Примітка
Бурлескно-травестійна поема Костянтина Думитрашка «Жабомишодраківка» є пародією на відносно невеликий за обсягом давньогрецький епос «Батрахоміомахія» («Війна жаб з мишами»), котра, у свою чергу, є пародією на «Іліаду» Гомера. В античні часи довгий час вважалося, що спародіював таким чином «Іліаду» сам Гомер (тому навіть на барельєфі «Апофеоз до Гомера» III сторіччя до нашої ери Гомер зображений із мишею та жабою), але зараз вважається, що «Війну жаб з мишами» склав інший, більш пізній автор. Одним із ймовірних авторів називають Пігрета. «Батрахоміомахія» неодноразово перекладалася українською (наприклад, є переклад Степана Руданського за назвою «Омирова війна жаб з мишами»). В багатьох європейських літературах були створені переспіви та пародії на цей давньогрецький твір.
Український поет Костянтин Думитрашко (1814-1886) написав свою пародію за прикладом «Енеїди» Котляревського, ввівши в античну казку про жаб і мишей реалії українського життя. До речі, цей твір Думитрашка був першим в українській літературі, написаний гекзаметром. Надруковано його було у Санкт-Петербурзі в 1859 році, під заголовком «Жабомишодраківка, на нашу руську мову перештопав К.Д.». «Жабомишодраківка» дуже подобалася Тарасові Шевченку.