Я сідаю за маленький столик, а Віктор по-хазяйськи зазирає в холодильник.
— О, сюрприз! — задоволено вигукує. — Є пиво. Будеш?
Я кривлюся та заперечливо хитаю головою.
— Будеш, — знов вирішує за мене Віктор. — Ти просто мусиш відполіруватися пивом. Вважай, що це такий місцевий звичай. І для матеріалу потрібно.
Він дістає дві пляшки, відкорковує запальничкою.
— На чому ми зупинилися? — питає Віктор, насупившись.
— На Шурі… — кажу я невпевнено. — Чи на Марку і його батькові.
— Ах так. Марко і батько. Шура дарма хотів навести контакти з Мироном через Марка. Вони давно не спілкувалися.
— Чому?
— Зараз розкажу.
Частина 8
— Батько… Мирон незадоволено розгортав носаком черевика з лакованою шкірою попіл від вогнища, мачуха щось недоладно торохкотіла — ця красива ефектна кобіта ніяк не могла позбутися комплексів непостійності та меншовартості і, щоб якось виправдати свою присутність у їхньому житті, намагалася бути тим, ким бути не могла, — дотепною та розумною жінкою, якої, як їй здавалося, потребував Марковий тато. Він же, як недурний чоловік, обрав її якраз за ті риси, що були притаманні Олександрі насправді, — тихість, непоказність, сором’язливість і надійність. Його дратували її безглузді ескапади, устрявання в розмови, дурнуваті жарти. Він знервовано смикав плечем, але не казав нічого — це не входило в його правила: примушувати людей бути такими, якими вони мали би бути. Новий дім, який вони щойно придбали, був неподалік від центру міста, однак, відділений від автомагістралей кількома кварталами, ховався на тихій пошарпаній вуличці, у затінку занедбаного саду. Батько вже жалкував про покупку, зроблену під тиском дружини, — Маркова мама померла від раку через кілька років після народження сина. Під парканом гавкав приблуда-пес. Великий кудлатий собака з поплямленою болотом, нечесаною шерстю — чудовим прихистком для бліх — утік від господарів і повернувся на місце свого постійного проживання. Він кілька днів не їв і, помітивши людей, радісно загавкав і замахав хвостом.
— Я ж казав тим придуркам, щоб вони забрали свого пса! — зірвався на крик тато.
Він був не в гуморі. Його дратувало все: буркотіння чийогось авта з вулиці, завивання на даху і деревах котів, що їх почав віддано ганяти двором пес, якому Сандра наважилася (всупереч волі господаря) відчинити хвіртку. Марко сміявся, а старому було не до сміху, йому пекло в грудях, підгиналися коліна й паморичилося в очах. Присів на ґанок, обтер піт із чола. Нікому до нього, здавалося, не було діла — дружина, нараз здитинівши, кинулася за псом, який аж заливався гавкотом, підліток-син приєднався до цього тваринного божевілля. Їм було добре — вони занурилися в себе, пірнули у свою квітучу юність, а його полишили, про нього забули. Він відчув дикий біль — біль розуміння того, що ти живеш і нічого не можеш із цим вдіяти. Рвучкий вітер намагався зірвати з голови Саші капелюшка, і вона змушена була притримувати його рукою, а іншою підкочувала плаття, яке пасувало би поважній дамі, а не дівчинці з розпашілим обличчям; воно їй заважало, й вона залюбки проміняла б його на джинси чи спортивний костюм. Старий раптом зрозумів, що їх практично ніщо не єднає, що цей шлюб — фікція, безглуздий результат його настирливості, дівчисько просто не мало шансу щось вирішувати, у неї не було вибору між ним і не ним. Та й сам він чи любить її, чи знає і приймає такою, яка вона насправді? Чи вистачає в нього часу на її маленькі, юнацькі відрухи? Він затулив обличчя долонями й зітхнув. Усе кришилося й випадало з-під ніг. Краще не знати правди, не усвідомлювати, що це лише чергова помилка в ланцюгу випадковостей його безглуздого життя…
Маркові подобалося залишатися з мачухою. Він ще не розумів чи просто не хотів розуміти, що потроху закохується в жінку свого батька — не набагато й старшу за нього, наївну та комічну дівчину без досвіду… Сандра ж, відчитавши його почування безпомильним жіночим чуттям, із невідомо звідки набутими професійними кокетством і сучарством зайшлася мордувати свого пасинка. Узагалі, одним із найбільших шоків після одруження для неї стали обов’язки матері щодо прищавого закомплексованого підлітка, який любив слухати гучний рок-н-рол і годинами просиджувати перед телевізором. Тепер же, коли вона трохи освоїлася на новому місці й навіть стала розкутішою, її вже не дивувала закоханість хлопця. Це збуджувало її, лестило, завдавало приємності, урешті, просто тішило й викликало азарт. Щось таке…
Вона щоранку готувала якісь марципани на ще не відремонтованій кухні, а потім ішла до магазину, де обов’язково купувала кілька кілограмів ліверу псові, що, попри всі старання старого, твердо тримався хати. Прогнати його здавалося вже неможливою річчю. Варто було лише зазирнути у великі довірливі очі, схилену набік голову та роззявлену пащеку з висолопленим заслиненим язиком…