Їй було тридцять два роки. Не такий уже це був і вік… хоча її шкільні приятельки, що вийшли заміж у юному віці, уже мали майже дорослих дочок і синів. Будучи незаміжньою, «нетиповою» жінкою, вона звикла до нав’язливих залицянь, які траплялися майже щодня, – в Англії, не кажучи вже про Париж. Кейт почувалася мішенню в ярмарковому тирі. Кожен другий вважав, що варто спробувати. Якщо ж не вийде – подумаєш, нічого страшного, бувай, старушенціє. Особливо хтивими були «поважні» джентльмени – чоловіки шкільних подруг чи навіть їхні татка. Але справжній головний біль становили завзяті поборники близьких їй ідей: самоуправління Ірландії або права голосу для жінок. Ті вважали, що вона просто зобов’язана спати з ними – аякже, вони ж виголошують з трибуни такі правильні речі. Зараз Кейт порадила б цим ненаситним товаришам упадати за Кларою Вотсон, яка вже зналася на витончених тортурах.
Заграв акордеон. Музикант був типовим французом із мюзик-холу, аж до берета і навоскованих вусів – хіба що вінок цибулі залишив удома. Він награвав «Салонний вальс»[89] з балету Оффенбаха «Le Papillon».[90] Внутрішній двір розчистили для пари, що збиралася виконувати знаменитий танець апашів. Грубіян у насунутому на лоба капелюсі й смугастій сорочці крутив навколо себе свою довгоногу партнерку, імітуючи дикий любовний акт під ритмічну примхливу музику. Його fille[91] по черзі то опиралася грубому натиску свого garçon,[92] то лестилася до нього. Протягом усього танцю в кутику його рота підстрибувала запалена цигарка. Поміж грубими поцілунками він випускав у повітря кілечка диму. Навіть танці на Монмартрі передбачали штурханці, ляпаси, удари колінами нижче пояса і грубі захвати за шию. Дівчина витягла з-під підв’язки стилет, але mec вихопив його і жбурнув у стіну. Лезо ввійшло у плакат із зображенням Ґіньйоля.
Кейт сьорбала свій pastis, від якого щипало в носі й очах і обпікало язик. Він майже не відрізнявся від приправленого анісом водянистого напою на основі абсенту. Що, як відомо, спричиняв сифіліс, сухоти і смерть.
Танець закінчився, і навколо залунали оплески. Танцівники почали збирати гроші. Кейт дала дівчині монету в один су, сподіваючись, що її старанно припудрені синці – не більше як наслідок занадто енергійної репетиції.
Ідея п’єси Ґіньйоля, присвяченої Кайє, полягала в безмежності та нестримності жаху. Не існує кордонів для божевільного, тим більше – у межах однієї маленької сцени. Жах невідступно витав скрізь… у вигляді статуй Святого Діонісія, що тримають свої незугарно відрубані голови, у вигляді танцю апашів і його побутовому насильстві, що вже встиг перетворитися на ритуал. Епосі Терору й Комуні було покладено край, але Легіонери Жаху Ґіньйоля досі обіймали провладні посади. Жорж дю Руа міг кинути чесних міністрів на розтерзання les loups,[93] але допомагав Ежену Мортену втриматись на його посаді. Скрізь, де згадувалася справа Дрейфуса, спалахували повстання. Одного тижня здавалося, що війни з Німеччиною не уникнути, наступного так само незворотним здавався альянс із Німеччиною проти Англії. Отець де Керн був призначений Інспектором дитячих притулків. Пошепки і з тривожною частотою ширилися жахливі чутки про його несподівані нічні візити до маленьких підопічних, хоча навіть Золя не наважувався відкрито звинуватити його. Нещодавно військовий переворот, що мав привести до влади нового Наполеона – генерала Ассолана, – останньої миті провалився. Кейт подобалось вважати себе розважливою особою, але вона працювала на безликого пана, який нібито впустив люстру на голови глядачів оперного театру – лише через те, що йому не сподобалася виконавиця, підібрана на роль Маргарити у «Фаусті».
Невже це все був один великий жарт?
Неможливо було втримати жахи і в межах самого Парижа. Містер Панч, британський кузен Ґіньйоля, гамселив свою Джуді не менше, ніж будь-який сутенер-апаш свою хвойду… і вбивав поліціянтів, суддів і крокодилів. Живучи в Іст-Енді, Кейт проводила чимало часу серед жінок, що змушені були лікувати синці під очима після того, як намагалися витягти своїх старих чоловіків із пабів – аби ті не проциндрили гроші, відкладені на оплату житла. Відтоді вистави Панча і Джуді не здавалися їй аж такими кумедними. Принаймні подружка апаша давала йому здачі.
Вона скинула поглядом на внутрішній двір. Люди гарно розважалися, незважаючи на те що в них цупили гаманці. Життя, попри всі його жахіття, тривало – і здебільшого весело. Закінчивши танець, пара випивала разом – дівчина одночасно фліртувала зі своїм партнером і з музикантом. Напруження Кейт потроху спало, і вона спробувала викинути погані думки з голови.
89
«Салонний вальс» із балету Жака Оффенбаха «Метелик» – 1908 року використовувався в постановці танцю апашів у «Мулен Руж», з яким відтоді асоціюється найбільше з усієї музики.