Щось справді відбувалося між Ґіньйолем та Легіоном Жаху, але про це можна було лише здогадатися: з того, що дю Руа та його прибічники не вжили жодних заходів, аби придушити Театр Жахів після такої безпрецедентної вистави; з того, що цей громадський закид так і лишився без відповіді – і це в місті, де безцеремонні зауваження на людях спричиняли дуелі, обливання кислотою й передреволюційні ситуації. Більше бійок у Парижі спричиняли поети в ресторанах, ніж вантажники в портах. У 8-му окрузі кілька ворогуючих кутюр’є зі світу високої моди влаштовували між собою різанину на ножицях. Невідомий патріот стріляв у спину Фернану Ляборі, адвокату-захиснику Еміля Золя. Маркіз д’Амблезі-Серак,[119] міністр, що запроваджував у дію закон про заборону дуелей, стрілявся – і переміг! – на дуелі, прийнявши виклик Арістіда Форестьє[120] – судді, що наполягав, буцімто за неписаним, але правомочним положенням Кодексу Наполеона кожен француз має право проштрикнути шпагою чи загнати кулю в будь-якого іншого француза, з яким він незгоден.
Чи мав Ґіньйоль компромат на дю Руа, завдяки якому почувався в безпеці? Кіноплівку, на якій французький патріот приймає ванну з бульбашками разом з графом Естергазі, Лілі Ленґтрі[121] й Кайзером? Прихований родовід, який засвідчує, що палкий антисеміт насправді єврей? Чи Ґіньйоль був ставлеником Легіону Жаху, наділений ліцензією на свої вистави за надання жахливих послуг? Одними з яких були вбивства, але це, була впевнена Кейт, лише частина історії.
Проводячи опитування й переглядаючи документи, Кейт знала, що поряд триває паралельне розслідування. Клара Вотсон проводила власні пошуки в сумнівних колах Парижа. Маючи доступ до підпільних шинків, вона приходила туди, щоб витягнути інформацію з місцевих покидьків і розпусників. Ідучи за своїми схильностями, англійська вдова відвідувала бої без правил, що проводилися в катакомбах серед полиць із черепами. Вона дослухалася до страхітливих історій, що пошепки переповідали з курилень опіуму, будинків розпусти, чорних мес і камер засуджених. Вона збирала плітки в Гільдії звідників, банді «Les Vampires»[122] і місцевій філії Клубу самогубців.[123] Подорожі Клари темними закутками Парижа часто приносили знахідки, що перегукувалися з результатами розслідувань Кейт у більш респектабельних колах. А це означало, що вони обидві наближаються до розгадки. І все ж відповіді й досі уникали їх.
Містом ширилися й інші чутки, на думку Кейт, безпосередньо пов’язані з їхньою справою. Так, нещодавно на Монмартрі зникли сестри-сироти, Анрієтта і Луїза.[124] Друзі стверджували, що сестри втекли, аби вступити до цирку. Жоден цирк не визнавав, що прийняв їх до своєї трупи. Історія про зникнення доповнювалася фотографіями з блідими личками сестер, дещо облагороджених камерою. Навіть Sûreté виявляла інтерес, але ціла низка видатних криміналістів – Альфонс Бертійон,[125] Фредерік Лярсан,[126] інспектор Жув[127] – так і не змогла відшукати зниклих дівчат. Провівши день у Бюро пошуку зниклих людей, Кейт знала, що менш привабливі громадяни десятками зникали в межах цього quartier, не викликаючи при цьому особливого громадського інтересу.
У ляльковій крамниці Юкі навела лад на вікні, виставивши там цілу низку кокеші.[128] Безногі й безрукі ляльки викликали в Кейт тривожні відчуття – вона ніби бачила паркан із насадженими на стовпи людськими головами. Тим часом Перс очікував на регулярні звіти від Кейт і Клари.
За тиждень Янголи знов зібралися на нараду в ляльковому салоні.
На пальті Клари було трохи крові. Вона казала не хвилюватися – кров була не її. Подібні небезпечні подорожі анітрохи не лякала англійську вдову. Клара могла бути навіженою, та все ж вона була розумна і – у свій власний спосіб – обережна. До того ж вона провела чудове детективне розслідування.
Перс спитав у Кейт, що їй вдалося дізнатися про Легіон Жаху.
– Історія Жоржа дю Руа та інших починається в далекому минулому, – сказала Кейт. – Справжній Бертран Кайє постав перед судом за двадцять років до створення Паризької Комуни. На сцені ж Театру Жахів його заарештовують 1871-го, в її останні дні. П’єса переносить історію вбивці трохи далі в часі, щоб створити контраст між його злочинами і великою різаниною протягом la semaine sanglante.[129] Наче сам Ґіньйоль підказує нам, у якому напрямі шукати.
123
Клуб самогубців – вигадана організація з однойменної серії оповідань Роберта Льюїса Стівенсона, яка допомагає своїм членам накладати на себе руки.
125
Альфонс Бертійон (1853–1914) – французький криміналіст, автор системи ідентифікації злочинців за біометричними даними.
126
Фредерік Лярсан – персонаж детективного роману Ґастона Леру «Таємниця жовтої кімнати» (1907), детектив поліції.
128
Японська дерев’яна лялька, вкрита розписом. Складається із циліндричного тулуба і прикріпленої до нього голови, виточених на токарному станку (рідше її виготовляють із суцільного шматка дерева). Характерною особливістю є відсутність у ляльки рук і ніг.