Розлючені, сповнені болю очі витріщалися на неї з-під ґіньйольної маски. Вона пригадала несамовитий погляд справжнього Ґіньйоля.
Горила прошкандибала ближче до столика.
Її рука потяглася до ридикюля. Ні… Це лише той, над ким вона зле пожартувала, бажає відігратися. Це не той випадок, коли можна стріляти. Месьє Келу попереджав її притримати зброю до того часу, коли вона буде справді необхідна.
Вона спробувала всміхнутися тварині, що явно не була схильна виявляти вдячність своїй колишній визволительці. Кейт уявила собі, як Султан покарав мавпу за спробу втечі.
Її обличчя палало. Вона знов розчервонілася.
Дівчата-хористки добродушно хихотіли. З-під лялькового обличчя мавпи чувся зловісний смішок. Її голосом точно керував Султан.
Раптом маленький Ґіньйоль вчепився в її волосся і ривком витягнув її з-за столу.
– Потанцюй зі мною, Мідноголова, потанцюй, – верещав голос.
Оплески. Вона мало не впала, та все ж встояла прямо, попри те, що навчений звір крутив і крутив її навколо себе.
Музика припинилася, але танець тривав. Малий Ґіньйоль передав її в руки Султана, який вчепився в неї своїми могутніми волохатими лапами. Прямо перед її обличчям опинилася маска горили. Ще одна пара очей зиркала на неї. Підведені чорним повіки майже зливалися із чорною маскою – безрадісні й рішучі.
Султан вальсував із нею, відводячи все далі й далі від її столика.
Вона бачила, як офіціант підіймає її на диво важкий ридикюль, бурмочучи:
– Е… мадемуазель, ви забули вашу сумочку…
Ось і маєш зброю.
Вона почала пручатися, але стрибучий здоровило в жорсткому, волохатому смердючому костюмі горили мав міцну хватку і спритні ноги. Він тягнув її геть, через площу Опери. Малий Ґіньйоль упав на всі чотири лапи, і вже швидше як мавпа, аніж як карликовий чоловік, скажено стрибав навколо них.
– Au secours, au secours![144] – верещала маска, імітуючи її власний голос! – що лише викликало новий сміх. – Мене краде це підле створіння! Хто прийде на допомогу бідолашній, беззахисній жінці, викраденій страшним чудовиськом із джунглів?
Відвідувачі кафе аплодували, вочевидь вважаючи це фіналом вистави. Деякі люди кидали монети, що підбирав якийсь здоровань, заразом прихопивши забуту катеринку. Султан прийшов по неї не сам. Але він прийшов по неї.
Тоді вона зрозуміла… Це було викрадення.
Її все кружляли й кружляли, у ритмі вальсу тягнули до чорної карети з відчиненими дверима. Там, де зазвичай красується родинний герб чи офіційний знак, було лише намальоване червоне коло.
– Які гидкі пристрасті це розбещене створіння хоче вдовольнити з моїм безпомічним тілом! Які низькі пожадання воно прагне здійснити!
Вона спробувала перекричати фальшиві заклики про допомогу, але для цього їй забракло дихання.
– Утім, я маю визнати, це так збуджує! – і далі верещав голос. – У Париж приїздять у пошуках досвіду… а це обіцяє бути неймовірним… досвідом. О, якби він не був такий красень… Якби я не була така непримітна! Я втечу з месьє Султаном! Ми складемо наші нехитрі обіцянки і віддамося первісному коханню серед лісів!
З рукава вислизнув ніж, але Султан чудово знав про цю хитрість. Він боляче стиснув її зап’ясток. Таємна зброя випала на землю, і її відкинули ударом ноги.
Нарешті біля самої карети здоровань випустив одну з її рук.
Вона згрупувалася, готова завдати удару йому в пах.
Величезна, в гумовій рукавичці долоня лягла на обличчя Кейт, притискаючи до нього щось солодке на запах… Темрява безпам’ятства поглинула її.
Кейт опритомніла. Навколо було темно. Боліла й паморочилася голова. Кейт знала, що її приспали хлороформом, не знала лише, як довго пробула без тями.
Вона лежала в м’якому кріслі. Відчуття було таке, ніби вона перебуває під землею. Щось важке охоплювало її литку. Вона була прикута до ніжки крісла. А саме крісло – намертво прибите до підлоги. Руки були вільні, але вона не мала сил навіть ворухнути ними.
У кімнаті було холодно і трохи вогко. Кейт відчувала запах нафталіну.
Вона зрозуміла, що її роздягнули. На ній було щось схоже на сорочку або піжаму.
То це було лігво Султана, Чоловіка-горили?
Хтось увімкнув газову лампу, і вона побачила себе у великому дзеркалі. Її волосся було в безладі, шкіра мала нездоровий блідий відтінок, на тлі якого її ластовиння проступало, наче крапельки крові. Нічна сорочка виглядала нескромно, та, на її подив, була гарної якості. Принаймні її викрала горила з вищого класу.