Зате по матері Жануарія одідичила* чисто дикунську пристрасть до ганчірок, до блискучих брязкалець, до отієї «бужіґанґи»[8], за яку мешканці бразилійських пралісів, чи африканські мурини, часто віддавали всі скарби, до власної свободи включно. Нова сукня, нова бранзолетка, чи намисто, викликали в Жануарії цілу бурю радости, і вона часто, замкнувшись у своїй кімнаті, витягала всю свою одежу, розкладала на видних місцях справжню й фальшиву біжутерію, й могла годинами сидіти, любовно перебираючи одну річ за другою.
Але це все порівняно було ще дрібничками. Далеко поважніші риси її натури проявлялися у ставленні до людей. З людьми вищого кола Жануарія була шанобливою, привітною і скромною. Супроти дона Ґабрієля і дони Ізабели являлася самим втіленням безмежної відданости, покори і любови. Супроти ж рабів і служби Жарі була завжди високомірною, жорстокою і попросту брутальною. І не можна сказати, що в першому випадку вона грала комедію, а в другому проявляла справжній характер — ні! Вона в обидвох випадках була щирою і керувалася своїми внутрішніми переконаннями і почуттями. Коротше сказавши, Жануарія була типовим хворим витвором рабської системи, який, маючи в рівних дозах елементи раба і пана, одночасно не є ні одним, ні другим. Ким вона була? На таке питання всі, в тому числі і Жануарія, вдоволилися окресленням: похресниця дони Ізабели Ґабрієль де Лара. Це заступало їй власне прізвище, вичерпувало становище в суспільстві й назву зайняття. Всі, включаючи й рабів, казали їй «ти» і називали просто по імени. Одинокий лишень молодий Антоніо де Лара, що вернувся недавно до батька, часом пробував з неї кпити, звертаючись через третю особу і величаючи її «шляхетною сеньорітою». У таких випадках Жарі почувала себе діткнутою до живого, ображалася, тікала до своєї кімнати й плакала, сама не знаючи — чому?
Зрештою, грубуватий і насмішкуватий Антоніо не був злою людиною і до всіх, за виїмком батька й матері, ставився однаково. На. Жануарію дивився так, як старші поважні люди дивляться на чужих для них дітей, або домашніх тварин: з певною симпатією, поблажливістю і свідомістю своєї вищости. Для батька ж і матері був просто взірцевим сцном — шанобливим, покірним і ніжним.
Приїзду Анни-Марії Жарі чекала з такою ж нетерпеливістю, як і старі де Лара (Антоніо не проявляв ні радости, ні огірчення — був попросту байдужий), сподіваючись, що з приїздом молодої сеньоріти життя в домі зміниться і стане веселішим. Напевне, — думала собі дівчина, — почнуться в домі учти й забави, наїде різних людей, і з того може щось вийти і для неї, для Жануарії. Не сидіти ж до віку при боці мандріні, не бігати ж до смерти з ключами при боці, відчиняючи й зачиняючи чужі комори. Можна вже подумати і про власні ключі, про те, щоб все вміння й досвід у господарстві перенести на власний дім...
І трохи збуджена, повеселіла Жарі приймала найактивнішу участь у приготуваннях до прийняття Анни-Марії.
Одне лишень не подобалося в тих клопотах молодій дівчині: вона вперше за все своє життя відчула себе особою менше ніж другорядною в цьому домі, що його звикла уважати своїм. Все, що робилося — робилося виключно для Анни-Марії, все, про що говорилося, так, чи інакше, стосувалося знову Анни-Марії, кожне рішення приймалося, або ні, також в залежности від евентуального погляду Анни-Марії. Не скрилася також від чуйної і спостережливої дівчини незрозуміла поведінка хресної матері. Кілька разів дона Iзабела спеціяльно викликала її для якоїсь поважної розмови, але, тільки почавши, зараз же звертала на щось інше, а на кінець старалася переконати Жануарію, що Анна-Марія повинна бути дуже доброю, що вона багато зазнала горя в збитті й що Жануарія повинна її дуже полюбити. Жарі годилася наперед, притакувала, але в душі дивувалася і ніяк не могла собі пояснити збентеження, що в таких хвилинах виразно проявлялося у дони Ізабели.
І от наступив цей довгоочікуваний день!
Малий Бенто, що вже місяць сидів з ранку до вечора на березі, виставлений на обсерваційний пост, прибіг з таким переляком в очах і з таким криком, немов би за ним гналося по п’ятах ціле плем’я канібалів, і ще здалека повідомляв:
— Приїхали! Приїхали! Корабель в затоці! Спускають човни!
Все живе в домі забігало, заметушилося і заговорило уриваними вигуками. Дона Ізабела, обважніло присівшись на перше крісло, що було біля неї, розгубилася цілком. Потім підскочила і почала видавати одні за другими різні накази: до чоловіка, до сина, до Жануарії й до рабів. Усіх наглила, усім веліла мерщій братися до роботи, а сама кидалася і крутилася, не знаючи, за що вхопитися.
— Мадрині треба передягнутися? — несміливо спитала Жарі.
— Ах, так! Правда! — пригадала дона Ізабела. — Чого ж ти стоїш?! Ходи, поможеш мені! Ні, перше піди до кухні... Ні, почекай, треба сказати Барбарі й Саломеї... Ах, ти нічого не знаєш, ліпше я сама... Ви все переплутуєте... Чи Маврикій дома? Треба йому сказати, щоб смажив м’ясо...
Врешті решт скінчилося тим, що наплутала сама дона Ізабела і спантеличила усіх так, що вже ніхто не знав, за що має братися і з чого починати. Але на поміч прийшла Жануарія, видала усім точні накази, розподілила обов’язки — і робота закипіла.
Давши лад зі службою, Жарі скочила на допомогу доні Ізабелі. Бідна жінка заплуталася в шнурівках, коронках і стяжках, стояла безпомічно і мало не плакала. Але в спритних руках дівчини всі зрадливі вузли й зашморги розплутались, коронки повідчіплялися, а стяжки позаймали належні їм місця. Так що за чверть години дона Ізабела вдоволено оглядала свою постать у великому дзеркалі.
— Так, увійде! — сказала вона і, раптом повернувшись до похресниці, наказала з якоюсь розпучливою відвагою в голосі: — А ти, Жануаріє, візьмеш свою червону спідничку, жовту блюзочку і на руку — срібну бранзолетку з колечок. Ніяких більше прикрас! Чуєш?
Видно, що в очах Жарі відбилося дуже велике здивовання, і дона Ізабела, злякавшись його, додала тоном, виключаючим усякі заперечення:
— Прошу не сперечатися і робити так, як я кажу! Скоро!
Такого прикрого тону дівчина давно не чула від хресної матері і тепер знайшла за відповідніше не перечити. Знала вже, що дона Ізабела стала нервовою й вередливою, а останнім часом взагалі багато говорить не до речі. Але все ж, взявшись за переодягання, дівчина відчула гіркоту. Спідничка, правда була нова, шовкова і зґрабненько вшита — якраз на те, щоб в неділю вдягнути в пообідній час, не виходячи з дому. Та на такий урочистий день Жануарія плянувала одягнутися зовсім інакше. Адже має кілька суконь, що викликали загальну заздрість молодих панянок з Паранаґви!
Скінчивши одягатися, стала перед дзеркалом і мимоволі усміхнулася. Виглядала дуже гарно: оксамитна чорна керсеточка з глибоким вирізом, одягнена і зашнурована поверх блюзочки, виразно підкреслювала ніжні форми стрункої дівочої постаті; при кремовій блюзочці очі видавалися ще темнішими, а смаглявість шкіри набрала особливого відтінку — золотисто-бронзового, м’якого і делікатного.
— Жарі, де ти там забарилася? — відірвав її від люстра голос дони Ізабели. — Подивися, чи все гаразд на столі» і заглянь до Маврикія, як він там ту печеню смажить!
Дівчина крутнулася на одній нозі і побігла на двір, де у товаристві двох помічників під відкритим небом Маврикій смажив великі кусні м’яса, настромлені на веретели.
— Маврикіє! — гукнула різко Жарі. — Скроплюй печеню частіше, щоб не вийшла знову суха, як попереднього разу!
8
Бужіґанґа — слово, завезене до Бразилії африканськими муринами, і є означенням усяких дешевих прикрас.