Выбрать главу

Нарешті — небезпека минула й Пірауна спитав:

— Втомилася дуже, Жаїро?

— Втомилася, тату, — призналася дівчина. — Куди ми йдемо?

— Зараз будемо на місці.

— А Сабія вже там?

— Там. Вона пішла з Кумаже й Арусаві.

— Як?! Вони також?

— Вони також. Ось! — Пірауна став і крикнув.

Жарі аж присіла від несподіванки й страху, бо Пірауна крикнув урутаном і так майстерно, що й найчуйніше вухо не пізнало б імітації. Крик людини, що кричала під тортурами нелюдським голосом, просверлив ніч і сконав у темені. У відповідь йому крикнула сова й виразно залопотіла крилами.

— Чуєш? — спитав Пірауна. — Це Кумаже.

За хвилину Жарі потрапляє в обійми матері:

— Моя Жаїро, моя мембіра!

— Мамо моя, мамо!

— Ти будеш тепер завжди з нами, Жаїро?

— О, мамо!

На заході за високими горами черкнула вогненним крилом перша блискавка, і остережливо заворкотів далекий грім.

— Буря йде з суходолу на море — буде страшна, — сказав Арусаві.

— Але коротка! Коли не так — хай мене мавпа оближе! — припечатав Кумаже.

— Час не терпить, ходім! — наказав Пірауна.

... Море принишкло перед бурею, і човен сунувся по його гладенькій поверхні, мов грудка масла по гарячій сковороді, а назустріч віяв солонкавий подих простору й свободи. Велика вода, подібна до розбавленого, добродушного медведя, уважно несла на своїй м’якокожухій спині тендітну шкаралупинку човна геть далі й далі від берега рабства у таємничу темінь на волю, що царювала на невидимих островах затоки й дальших берегів. Вільне саме, море з радістю помагало тим, хто також полюбив волю і ступив на її дорогу з власної охоти. Воно пильно затирало слід втікачів і муркотіло підбадьорюючу мелодію, переривану тихеньким сміхом змовника, злегка вдаряючи хвилями у боки човна.

Чоловіки налягали з усіх сил на весла, щоб ще перед бурею відплисти якнайдалі від берега і сховатися на якомусь безлюдному острові, а Жарі лежала на м’якому клункові своїх речей, притуливши голову до материних колін. Сабія ж пестливо перебирала пальцями її волосся й мовчала. Їй непотрібно розмови — вона щаслива тим, що її одинока дитина лежить поруч, довірчиво схилившись до її колін. Сабії вперше випало таке щастя в житті, і під його враженням вона забуває про всі інші випадки свого нещасливого материнства...

Кінець першої частини

Вельмишановний і Дорогий Приятелю!

Оце дозволяємо собі переслати иа Вашу адресу чергове наше видання — твір визначної української письменниці Ольги Мак під назвою «Жалра» — роман. Про видання цієї, книжки ми повідомляли, в останніх числах «Гомону У крайнії».

На цьому місці вважаємо потрібним просити вибачення, що ми протягом цілою року не змогли видати книжки, хоч свою часу заповідали, що наші видання будуть появлятися частіше. Очевидно технічні та й інші причини були перешкодою тому.

Віримо, що нову книжку Ольги Мак «Жаїра» українська громада прийме з ще більшою прихильністю, як прийняла її останню повість «Чудасій»*.

Продажна ціна книжки в книгарнях $2,50. Передплатники «Гомону України» одержують книжку по 2 доляри.

З пошаною

Видавництво «Гомін України».

Примітки упорядника інтернетної публікації

Перший том роману Ольги Мак «Жаїра» представлений тут за виданням 1957-го року; видавництво «Гомін України», Торонто, Канада. Упорядник даної інтернетної публікації виправив друкарські помилки, котрі, на жаль, мають місце у паперовій книзі, і декотрі відмінності тамтешнього тодішнього українського правопису привів у відповідність до сучасного офіційного українського правопису; але деякі відмінності і залишив, для, так би мовити, наявності певного колориту тогочасного діаспорного видання. Нижче надається пояснення маловідомих слів, котрі авторка не пояснила у своїх виносках, а упорядник у тексті позначив зірочками (*).

Давун — удав.

Фрей — преподобний, святий отець (з португальської).

Дихавичний — задушливий, що страждає на задишку.

Екскомунікація — (екскомуніка, відлучення) — релігійне покарання, накладається вищою церковною інстанцією (собором, синодом, єпископом, першоієрархом, церковним судом тощо) за дії, несумісні із схвалюваним церквою способом життя, за грубе порушення церковних правил, за відступництво (апостасію) або єресь.

Виряд — військове спорядження.

Спешений — збентежений, зніяковілий.

Середник — засіб.

Чень — адже, мабуть, може.

Мищина — маленька миска.

Дижур — чергування.

… що їх так Жоакінем. — Схоже, між словом «так» і словом «Жоакінем» у надрукованому тексті через неуважність набірника в друкарні пропущений рядок.

Привідець — винуватець; заводій; ватажок.

Шпихліри і пивниці — комори і льохи.

Інтруз — непрошена особа.

Манджати — поспішати, швидко йти.

Одідичити — успадкувати.

Цера — колір обличчя.

Бахматий — мішкуватий, дуже широкий (про одяг).

Каригідний — недобрий, негідний, осудний, гідний кари.

Нава, або неф — поздовжня або поперечна частина простору монументальної споруди, що розташована між рядами колон, стовпів, арок або між зовнішньою стіною та поздовжньою колонадою або аркадою.

Відмовляти вервичку — тобто читати молитви, рахуючи їх за допомогою вервички. Вервичка, або чотки — шнур з нанизаними намистинами (зазвичай у формі кільца), котрий у декількох релігіях (зокрема в індуїзмі, буддизмі, ісламі, християнстві) використовуються для рахунку прочитаних молитов чи інших ритуальних дій, збереження уваги й концентрації, задавання ритму тощо.

Конде — теж саме що граф. Відповідно, кондеса — графиня.

Вальор — значення людини, її вартість у суспільстві.

Едукація — виховання, освіта.

Ослупіти — завмерти у здивуванні, отетеріти, остовпіти.

Креатура — слухняний виконавець волі свого покровителя, ставленик впливової особи.

Котара — завіса, штора.

Реверенда — одежа священника, ряса.

Ковбик (тут) — колода, чурбак, обріз деревного стовбура для сидіння на зразок табурета.

Кормига — неволя, чуже панування.

«Чудасій» — роман Ольги Мак (авторкою позначений як повість, але за думкою літературознавців, цей твір є романом), також написаний нею у Бразілії, і також виданий у Канаді, у Торонто, за рік до видання першого тому «Жаїри» — 1956-го року. Але у романі «Чудасій» події відбуваються не в Бразилії, а в Україні часів сталінізму, у 1930-40-і роки. 1958-го роман «Чудасій» висувався на Нобелівську премію з літератури. (Але того року її було присуджено російському авторові Борису Пастернаку за роман «Доктор Живаго»).