Пан: Що? Це була гра?
Жак: Гра.
Пан: І ти наперед знав, що реміння подасться?
Жак: Я сам так зробив.
Пан: То ти зав'язав мені за волосся шнурочок, щоб я танцював, як тобі заманеться?
Жак: Достеменно так!
Пан: І твоя нахабна відповідь була наперед передбачена?
Жак: Була передбачена.
Пан: Ти небезпечний злодюга.
Жак: Скажіть ліпше, що я, — дякуючи моєму сотникові, який колись таку саму штуку втяв мені, — умію дуже тонко робити належні висновки з суперечки.
Пан: А все таки, якби я був поранений?
Жак: Там, угорі, і в моїй передбачливості було написане, що так не станеться.
Пан: Давай посидимо; нам треба відпочити.
Вони сіли, і тоді Жак вигукнув:
— Клята личино, який же ти дурний!
Пан: Чую, що ти либонь звертаєшся сам до себе.
Жак: Так, до себе, що не залишив у баклазі жодного ковтка про запас.
Пан: Не нарікай; однак я випив би, бо вмираю від спраги.
Жак: Клята личино, ти подвійний дурень, що не залишив про запас двох ковтків!
Пан почав його просити, мовляв, щоб обдурити втому й спрагу, ліпше йому продовжувати свою розповідь; Жак відмовлявся, пан почав гніватися, а Жакові ніби й не в кунах той гнів... Нарешті, Жак, нарікаючи на нещастя, яке їх спіткало, повернувся до історії свого кохання, сказавши;
— Одного святкового дня, коли володар замка був на полюванні...
По цій мові він раптом зупинився на мить і тоді сказав:
— Не знаю, як вам сказати, але я не можу продовжувати далі. Мені здасться, що доля знову поклала свою руку мені на горло, і я чую, як вона душить мене. На Бога, пане, дозвольте мені мовчати.
— Гаразд! Мовчи і піди до оцієї найближчої хати, спитай, де живе нянька...
Їм треба було до наступної хати, і вони пішли, тягнучи кожен свого коня за повід. Аж раптом двері, де жила нянька, відчинилися і на порозі став якийсь чоловік. Жаків пан раптом щось крикнув і вхопився за шпагу; згаданий чоловік зробив те саме. Обоє коні сполошилися від брязку зброї, і Жаків, перервавши повід, збіг з виду, і в ту ж мить молодець, що бився з Жаковим паном, одкидав ноги, впавши мертвий. З усіх боків почали збігатися селяни. Жаків пан швидко злетів на коня, і за ним тільки смуга лягла. Жака ж схопили, скрутили йому назад руки і повели до місцевого судді, який наказав замкнути його до в'язниці. Убитий був кавалер Сент-Уен, якого випадок привів з Аґатою того самого дня до няньки їх дитини. Аґата, впавши на тіло свого коханця, рвала на собі волосся. Жаків пан був уже так далеко, що й сліду його не було знати. А Жак, ідучи від дому сідді до в'язниці, міркував собі: «Це мало статися, бо так написано там, угорі».
•••
Ну, а я, я на цьому ставлю крапку, бо сказав тобі все, що знав про цих двох персонажів.
— А Жакове кохання?
Жак казав сто разів, що там, угорі, написане, що йому не кінчити своєї історії, і я бачу, що Жакова правда. Я бачу, що ти, читачу, невдоволений; ну, що ж, почни з того місця його оповідання, на якому він зупинився, і продовж його далі на своє уподобання. Або ще краще, відвідай мамзель Аґату, дізнайся від неї, як називається село, в якому Жака ув'язнили, запитай його: його не потребуватимеш тягнути за язик, щоб він удоволив твоє бажання; його це теж трохи розважить. Згідно з мемуарами, щодо яких у мене є достатні причини вважати їх сумнівними, я, можливо, міг би доповнити те, чого тут бракує. Але пощо? Люди цікавляться тільки тим, що їм здається правдиве. А тим часом, оскільки було б дуже ризиковано без зрілого дослідження висловити остаточну думку про розмови Жака фаталіста і його пана, — найвизначніший твір, який з'явився після «Пантаґрюеля» майстра Франсуа Рабле і життя й пригод «Кума Матвія»,* — я перечитаю ці мемуари з усім напруженням своїх розумових здібностей і з усією безсторонністю, на яку я спроможний, і за вісім днів скажу тобі, читачу, свою остаточну думку; з тим застереженням, що я відмовлюся від неї на той випадок, як знайдеться хтось мудріший від мене, який доведе, що я помиляюся.
•••
Видавець додає: вісім днів проминуло. Я перечитав згадані мемуари. З трьох уривків, знайдених там мною, яких немає в рукописі, що я посідаю, перший і останній здаються мені оригінальними, середній же, очевидячки, вставлений пізніше. Ось перший уривок, який свідчить про те, що в розмовах Жака і його пана є ще одна прогалина.