Справді, «Жак фаталіст» клясичний антироман: він не має зав'язки, не має сюжету, позбавлений архітектонічної симетрії, і навіть його фінал умисне проблематичний. Роман починається з розмови автора з читачем, з якої виявляється, що Жак і його пан їдуть невідомо звідки й невідомо куди, як так само невідома й мета їх подорожі. Жак оповідає панові історію свого кохання, що переривається безліччю випадкових пригод, вставних новель і анекдотів і ледве доходить свого кінця. Врешті, персонажами роману є сам автор і читач, які раз-у-раз переривають розповідь філософічними дискусіями чи суперечками про те, як має далі розгортатися дія.
При цій строкатості роман повний ще й інших суперечностей. Якщо перша, згадана нами, міститься в тому, що теоретика, який деклярує тільки правду в мистецькому творі, перемагає мистець, фантазія якого виповнює роман безліччю несамовитих вигадок, то друга суперечність — знову між філософом Дідро, який устами Жака стверджує послідовний детермінізм (у його термінології фаталізм: «...усе, що тут, унизу, трапляється нам, добре чи зле, записане там, угорі»), і мистцем, який мусить визнати, що життя неймовірно складна річ, яку не можна схопити жодною філософічною схемою. І тут суперечність знімається поступкою філософа, який мусить визнати, що в людській природі примхливо переплітається світле й темне і їх взаємодія виявляється так несподівано у вчинках людини, що годі було б і думати пояснювати їх прямолінійним детермінізмом.
Названі суперечності цікаві самі собою для визначення специфіки філософії й літературної творчости, особливо в такому випадкові, як у Дідро, коли філософ і мистець виступають в одній особі. Але з них ще один цікавий висновок. Оскільки світле й темне, добро і зло органічно людині притаманні і оскільки, далі, добрий чи злий вчинок людини не можна визначити наперед самими її нахилами, а треба зважати й на конкретні обставини, з цього походить толерантність Дідро до людських слабостей, тобто його гуманізм. У кожному конкретному випадкові він попереджає своїх партнерів (Жака, його пана і не в останню чергу читача) не поспішати з схваленням чи осудом якогось вчинку. І послідовно кожного разу він може іронічно зауважити, що добрий вчинок нічого не вартий, коли на нього не треба було жодного зусилля, і охоче заступиться за того, кого Жак, його пан і читач одностайно осудять.
Гуманізм Дідро не декляративний, як той, що в двадцятому столітті пропаґує абстрактну любов до всього людства чи цілих народів, яким треба приносити в жертву людську особистість, і таким чином перетворюється на свою протилежність — деспотизм; його гуманізм конкретний, що виявляється в шануванні прав кожного індивіда, незалежно від його вдачі чи соціяльного становища. Таким чином слуга Жак може стояти вище, ніж його пан (просто таки революційним кроком для літератури того часу треба вважати факт, що Дідро зробив головним персонажем роману слугу Жака, а не його пана, що дало підставу одному авторові півжартома назвати Дідро першим «пролетарським» письменником). Слуга Жак, а не пан, є речником ідей автора і в згоді з ним вимагає пошанування людської гідности, в тому числі й для себе, за тодішніми поняттями, неповноцінної людини: «Якийсь Жак, пане, така сама людина, як і хтось інший... А часом і ліпший від іншого».
На той час ця людяність була справді революційною, але на всі часи вона залишається симпатичною, і в ній невмирущість роману Дідро.
В українському перекладі Дідро вперше появився на початку 1930-их років: «Вибрані твори» в перекладі В. Підмогильного, вступна стаття С. Родзевича. Т. І: «Черниця», «Небіж Рамо»; т. II: «Жак фаталіст і його пан» (Харків, вид. «Радянська література», 1933). Цей переклад був останньою працею В. Підмогильного, бо він невдовзі був заарештований і засланий. Разом з його арештом зникли всі книжки, на яких стояло його прізвище. Так що фактично тодішнє видання до читача не дішло. Десь на початку шістдесятих років у Києві перевидали перший том його («Черниця» і «Небіж Рамо»). Точної дати його виходу я не можу назвати, як так само не маю ніяких відомостей і про «Жака фаталіста». Якщо він там не заплянований до перевидання, тоді цей переклад міг би бути доповненням до тих двох романів, що перевидані в Києві.
Іван Кошелівець
Примітки