— Мій коню, бідний мій коню!
Вони вирішили йти пішки; пан час від часу вигукував: «Мій коню, бідний мій коню!», а Жак переказував подробиці своїх пригод. Коли дійшло до історії з дівкою, пан його запитав:
—Жаку, ти справді не спав з тією дівкою?
Жак: Ні, пане.
Пан: І заплатив?
Жак: Зовсім певно.
Пан: Один раз у своєму житті я був нещасніший від тебе.
Жак: Заплатили, поспавши?
Пан: Ти вгадав.
Жак: Може б ви розповіли мені про це?
Пан: Заки заглибитися в історію мого кохання, треба закінчити історію твого. Отож, Жаку, повернімося до твого кохання, яке, хотів би я думати, було першим і єдиним у твоєму житті, не зважаючи на пригоду з служницею начальника поліції Коншу; бо навіть якби ти й поспав з нею, це ще не значило б, що ти закохався в неї. Щодня доводиться спати з жінками, яких не любиш, і не доводиться спати з тими, кого любиш. Але...
Жак: Гаразд, але чому — але?
Пан: Мій коню!.. Жаку, друже мій, не гнівайся. Уяви себе на місці мого коня, припусти, що я загубив тебе, і скажи мені, чи ти не шанував би мене ще більше, якби почув, як я кричу: «Мій Жаку, мій бідний Жаку!»
Жак усміхнувся і заговорив:
— Я зупинився, здається мені, на розмові мого господаря з жінкою вночі по моїй першій перев'язці... Я трохи ще дрімав. Мій господар з жінкою встали дещо пізніше, ніж звичайно.
Пан: Охоче вірю.
Жак: Прокинувшись, я легенько прохилив запону свого ліжка і побачив, як господар, жінка й хірург відбували при дверях таємну нараду. По тому, що я почув уночі, мені не важко було відгадати, про що йшла мова. Я кашлянув. Хірург сказав чоловікові:
— Він прокинувся, куме. Сходіть до льоху, та вип'ємо по ковтку, щоб я почув певність у руці; потім я зніму перев'язку, а тоді вже побачимо, що робити далі.
Пляшка прибула й спорожнилася, бо фігуральний вислів ковток означає випити щонайменше півпляшки; хірург наблизився до мого ліжка і мовив до мене:
— Як було вночі?
— Не зле.
— Дайте вашу руку... добре... добре... пульс не поганий, температури майже нема. Оглянемо ще коліно... Ідіть сюди, кумасю, — звернувся він до господині, що стояла в ногах мого ліжка по другий бік запони, — поможіть нам...
Господиня покликала котрогось з своїх дітей.
— Дитина тут не дасть ради, треба, щоб ви; один невдалий рух — і доведеться цілий місяць доглядати довше. Станьте тут.
Господиня наблизилася, опустивши очі...
— Тримайте, люба, цю ногу, а я візьмуся до іншої. Обережно, обережно... Д' мені, ще трохи д' мені... Друже, повернися трохи праворуч, праворуч, кажу, отак добре...
Я тримався за матрац обома руками, скреготав зубами, піт заливав мені очі.
— Це не іграшки, друже...
— Я чую.
— Отак, кумо, лишіть ногу і візьміть подушку; присуньте сюди стілець і покладіть на нього подушку... Це заблизько... Трохи далі... Друже, дай сюди руку, тримайся міцно за мене. Кумо, зайдіть з другого боку і тримайте його попід руки... Чудово... Куме, у пляшці не лишилося ні краплі?
— Ні.
— Ідіть станьте на місці вашої жінки, а вона хай піде пошукає іншу... Добре, добре, наливайте повну... Кумо, лишіть свого чоловіка, хай стоїть там, а ви станьте тут, з мого боку...
Господиня знову покликала котрогось з своїх дітей.
— Е, чортам на лихо, я вже вам сказав, що дитина тут нічого не поможе. Станьте на коліна і тримайте рукою під литку... Кумо, ви тремтите, наче б утяли яку шкоду; ну ж бо, сміливіше... Лівою візьміть знизу під стегно, тут, над перев'язкою... дуже добре!..
Тут таки й розтято було рубець, розмотано бинду, знято перев'язку, і моя рана була відкрита. Хірург мацав її знизу, зверху, з боків і за кожним разом приказував:
— Невіглас, віслюк, придурок! І таке пнеться в хірурги! Отаку ногу відтяти? Вона тримається не менше, ніж друга; за це я ручуся.
— І я видужаю?
— Доводилося мені й не такі рани лікувати.
— І ходитиму?
— Ходитимете.
— Не кульгаючи?
— Це вже інше питання. До дідька, друже, ще б чого захотів! Мало ще вам того, що я врятував вашу ногу? Зрештою, якщо й кульгатимете — це ж дрібниця. Любите танцювати?
— Дуже.
— Отож, як ходитимете трохи й гірше, то танцюватимете ліпше. Кумо, гарячого вина... Ні, спочатку іншого: ще одну скляночку, щоб перев'язка ліпше трималася!
Він попивав; принесли гаряче вино, промили мені рану, знову наклали бинду, уклали мене в ліжко, порадили заснути, якщо зможу, опустили запону; потім спорожнили до каплі почату пляшку, принесли іншу, і нарада хірурга з господарем і господинею розпочалася наново.