Жак: Мій брат пішов до Лісбони шукати спокою. Жан, мій брат, був хлопець з головою: і з цього пішло його нещастя. Ліпше було б для нього, якби він був такий дурень, як я; але так було написане там, угорі. Там було написане, щоб чернець кармеліт, який щороку приходив до нашого села просити яєць, вовни, конопель, овочів, вина, оселився в мого батька, щоб він збив з пантелику мого брата Жана і щоб мій брат Жан натягнув на себе чернечу одежу.
Пан: Твій брат Жан був кармелітом?
Жак: Так, пане, і то босим кармелітом.* Він був жвавий, дотепний крутій, до нього зверталося за порадою все село. Він умів читати й писати, тлумачити й копіювати старі папери. Жан перейшов усі щаблі в ордені, був воротарем, ключарем, садівником, паламарем, помічником прокурора і скарбівничим; тим робом, як він підносився вгору, він міг нас усіх вивести з скрути. Він видав заміж, і добре видав, двох наших сестер і кількох інших сільських дівчат. Щойно він виходив на вулицю, як батьки, матері й діти надалися до нього з словами привіту: «Добридень, брате Жане; як вам ведеться, брате Жане?» Зовсім певно, що в той дім, у який він уходив, уходило разом з ним і Боже благословення; а як у тому домі була дівчина, два місяці по його візиті вона виходила заміж. Бідний брат Жан! його погубило честолюбство. Прокурор манастиря, якому його дали помічником, був старий літами. Ченці говорили, що Жан намислив собі стати наступником прокурора по його смерті, і з цією метою перемішав усі архіви, попалив старі реєстри і поукладав їх наново так, що по смерті старого прокурора сам дідько нічого не добрав би в манастирських документах. При потребі в якомусь папері треба було згаяти місяць на його розшуки, а часто годі було його й взагалі знайти. Отці відкрили хитрощі Жана і його наміри: справа набрала поважного характеру, і брат Жан, замість стати прокурором, як він собі намислив, сів на хліб і воду, і його тримали досить таки суворо, аж поки він не пояснив іншому таємниць своїх реєстрів. Ченці невблаганні. Коли з Жана витягнули всі пояснення, що були потрібні, його настановили носити вугіллля до лябораторії, в якій кармеліти дестилювали оковиту. Брат Жан, перед тим скарбівничний ордену і помічник прокурора, став вуглярем! Брат Жан був гордий, він не міг помиритися з втратою становища й величі і чекав лише слушної нагоди, щоб позбутися приниження.
Саме тоді прибув до того манастиря молодий брат, на ім'я Анж, що був окрасою ордену як сповідальник і проповідник. Він мав гарні очі й гарне обличчя, а руки — хоч малюй! Як почав він, та проповідує й проповідує, сповідає й сповідає; і ревні у вірі жінки залишили старих отців-сповідальників і перекинулися до отця Анжа, так що по суботах чи перед великими святами навколо сповідальниці отца Анжа юрмилися спраглі відпущення гріхів чоловіки й жінки, а старі отці марно чекали, щоб бодай одна душа прийшла до їх сповідальниць. І вельми це їх засмутило... Але, мій пане, якби я залишив історію брата Жана і повернувся до свого кохання, мабуть, було б трохи веселіше.
Пан: Ні, ні. Понюхаймо табаки, гляньмо, котра година і продовжуй далі.
Жак: Якщо ви вже наполягаєте, я не перечитиму...
•••
Але кінь Жака був іншої думки; він раптом забаскаличився і кинувся з усіх чотирьох у яругу. Жак стиснув його колінами і з силою натягнув повід, а норовиста худобина, збігши вниз, так само швидко кинулася вгору, на якийсь горбок, на якому нагло зупинилася, і Жак, глянувши навколо, побачив, що стоїть під шибеницею.
Хтось інший, читачу, не завагався б прикрасити цю шибеницю й відповідною жертвою, щоб улаштувати Жакові сумну зустріч з кимось, кого він знав. Якби я таке оповів, може б ти й повірив, бож трапляються в житті дивні випадки, але я відступився б від правди: ця шибениця ще чекала своєї жертви.
Жак дав час відсапнутися коневі, який, сам собі знаючи, зійшов з гори і через яр приставив Жака до його пана, а той сказав:
— О, мій друже, якого жаху нагнав ти на мене! Я думав, що тут тобі й смерть!.. Але ти заклопотаний, про що думаєш?
Жак: Про те, що бачив там, на горі.
Пан: Що ж ти там бачив?
Жак: Споруду на стовпах, шибеницю.
Пан: Прокляття! Це зла прикмета. Але пам'ятай свою примовку: як там, угорі, так написане, то нічого не вдієш, — тебе повісять, дорогий друже; коли ж не написане — збрехав кінь. І як він не мав надхнення звідти, значить — він примхливий, треба на нього вважати.
•••
По якійсь хвилині мовчанки Жак потер собі чоло, струснув головою, як звичайно роблять, бажаючи позбутися неприємної думки, і без зайвих слів перейшов до своєї розповіді: